Якщо стратегія команди Зеленського – зліпити Україну по стандарту 2012 року, то можете бл**ь навіть не починати.

Україна, де нема різниці якою мовою говорити, звісно, якщо це не українська. Краще російською, щоб всім було комфортно.

Україна, де українську пісню можна почути лише на День української пісні і на радіо раз на 24 години.

Україна, куди як до себе додому їздить московський оберпоп.

Україна, де по телебаченню України ніколи не побачиш. Лише на День сала виступає шароварний ансамбль.

Читайте також: Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Україна, де російський бізнес скуповує все, що не встиг прибрати бізнес проросійський.

Україна, де українську книгу треба шукати в спеціалізованому магазині. Бо яка різниця якою мовою. Якщо це звісно не українська.

Україна, де з кожної діри валить російська попса (ну тут ми не сильно вперед просунулись поки).

Україна, де українські офіцери бухають з російськими і згадують, какую страну просралі.

Україна, де найбільша мрія у представника творчого класу – поїхати в Пітєр чи Маскву, бо там справжня жисть.

Україна, де вулицями вільно носять портрети Сталіна, а всяка пліснява під червоними ганчірками розповідає про велич СРСР.

Читайте також: Сазонов: Московские попы – так себе посредник. Сивохо либо вообще не владеет вопросом, либо откровенно лжет

Україна, де всяка пи**ота може вільно ходити і розказувати, про малоросів. А інша пи**ота приїздить з Росії лекції читати і вчити малоросів життю.

Така Україна у нас вже була, дякую дуже. Не для того були ці п'ять років, щоб скотитись назад у 2012. Ідіть нах**.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube