Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року. Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор

Дехто вважає, що гроші правлять світом. Насправді світом правлять ідеї. Показовим є приклад з ідеєю української Соборності. Вона існувала протягом віків, єднаючи українців. 22 січня 1919 року ця ідея, здавалось би, була реалізована Актом Злуки, пише Петро Кралюк у блозі для сайту "Радіо Своюода".

Від Хмельниччини до національного відродження

Початки зародження ідеї Соборності сягають часів повстання під проводом Богдана Хмельницького. Цей козацький гетьман вважав, що Військо Запорізьке мало б контролювати не лише козацькі терени нинішнього Подніпров’я, але й загалом землі Русі-України. Родинні корені Хмельницького – із Західної України. Ймовірно, він народився на Галичині. Принаймні навчався в єзуїтському колегіумі чи то Ярослава, чи Львова. Тому зрозумілими були його походи на Львів.

Незадовго після смерті Хмельницького, вкінці 50-х років XVII століття, почалися дезінтеграційні процеси в молодій Українській козацькій державі. Вона розкололася на лівобережну й правобережну частини, що, фактично, було закріплено Андрусівським перемир’ям 1667 року між Московією та Річчю Посполитою. І все ж гетьмани Лівобережної України прагнули, щоб в їхній державі возз’єдналися землі по обидва боки Дніпра. Це практично вдалося зробити Іванові Мазепі. Однак Полтавська катастрофа 1709 року стала цьому на заваді.

До кінця XVIII століття українські землі залишалися поділеними по Дніпру між Росією й Річчю Посполитою. Після розділу останньої в 1772, 1793 і 1795 роках відбулося переформатування цього поділу. Більшість українських земель увійшли до складу Росії, а до Австрійської імперії відійшли Галичина, Буковина й Закарпаття.

Незважаючи на такий поділ, серед українських діячів національного відродження ХІХ століття популярною стає єдності всіх українських земель. Під час революції 1848 року у Львові виникла Головна Руська рада, яка репрезентувала українське населення Галичини. У своєму маніфесті від 10 травня 1848 року вона заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу. Така заява була своєрідним "актом злуки", який передував Акту 1919 року.

Читайте також: 101 річниця Злуки: Україна відзначає День Соборності

На Галичині в другій половині ХІХ століття популярною стає творчість Тараса Шевченка. Кобзар начебто об’єднав Наддніпрянську Україну й Галичину.

Саме в цей період спостерігаємо активне співробітництво наддніпрянців і галичан. Це стосується Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Івана Нечуя-Левицького та інших.

Щоправда, на це були й політичні причини. Валуєвський циркуляр 1863-го та Емський указ 1876 року вкрай обмежували можливості для культурної діяльності національно свідомих українців у Росії. Тому багато хто з них налагоджував стосунки із українцями Австрійської імперії.

За ініціативи українців із Наддніпрянщині і, зокрема, при фінансовій підтримці Єлизавети Милорадович-Скоропадської, було створене в 1873 році у Львові Наукове Товариство імені Шевченка, яке виконувало в той час роль української академії наук.

У Львівському університеті з 1894 році за рекомендацією професора Київського університету Володимира Антоновича, почав викладати Михайло Грушевський, який народився в "підросійській Україні". На Галичині друкувалося чимало авторів із Наддніпрянщини.

Ідея Соборності наддніпрянців та галичан знаходила вияв навіть на рівні приватного життя. Відомий галицький діяч Іван Франко свідомо одружився з Ольгою Хоружинською, яка походила з Харківщини. Такий шлюб сприймався багатьма українцями як уособлення духовної і політичної єдності Західної й Східної України.

Втілення ідеї

Не дивно, що після розпаду Росії й Австро-Угорщини та створення на уламках цих імперій УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), постало питання про об’єднання цих двох українських держав.

Тому Акт їхньої Злуки 22 січня 1919 року не з’явився просто так. Він мав, як бачимо, довготривалу історію.

На жаль, цей Акт проіснував недовго. Уже вкінці 1919 року очільник УНР Симон Петлюра почав переговори з поляками, погоджуючись поступитися землями Західної України на їхню користь. В таких умовах керівництво Західних областей УНР (ЗОУНР) пішло на денонсацію Акту Злуки, відновивши ЗУНР.

У силу різних обставин, після Першої світової війни українські землі були розділені між чотирма державами – Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Польщею, Румунією й Чехо-Словаччиною.

Однак ідея єдності цих земель жила. Свідченням цього є постання Карпатської України в 1938–1939 роках – спочатку як автономного утворення, а потім як незалежної держави. Створивши цю державу, мешканці Закарпаття дали зрозуміти, що вони є частиною українського народу і прагнуть возз’єднатися з іншими його частинами. В організації державних структур Карпатської України взяли участь українці з інших земель. На Карпатську Україну в той час дивилися, як на терен, звідки почнеться відновлення соборної Української держави. Тому Угорщина, Польща й СРСР, аби цього не сталося, доклали зусиль для знищення Карпатської України.

Читайте також: У Києві береги Дніпра з’єднали живим ланцюгом до Дня Соборності. ФОТО

Можливо, це виглядає парадоксально, але об’єднання більшої частини українських земель в складі однієї держави відбулося під час Другої світової війни, в 1939, 1940, 1944–1945 роках, коли землі Волині, Галичини, Буковини й Закарпаття увійшли до складу СРСР.

Звісно, "батько Сталін" не переймався любов’ю до українців і не дуже рахувався з їхніми прагненнями. За межами Української Радянської Соціалістичної Республіки, як частини СРСР, залишалися деякі українські етнічні території – Кубань, Берестейщина, південне Підляшшя, Холмщина, Лемківщина, Пряшівщина, Мармарощина, Південна Буковина, Придністров’я тощо.

І все ж під час Другої світової війни ідея Соборності України по-своєму спрацювала. З нею довелося рахуватися Сталіну.

Зрештою, ця ідея дала знати про себе в часи, коли Україна виборювала незалежність. 21 січня 1990 року Народний рух України, напередодні річниці Акту Злуки, провів свою найбільшу акцію – "Живий ланцюг", коли мільйони людей, взявшись за руки, з’єднали низку західноукраїнських міст із Житомиром і Києвом. Тим самим було продемонстровано, що українці прагнуть жити в своїй єдиній незалежній державі.

Тобто ідея Соборності стала нашим важливим національним символом. Актуальною вона лишається й нині, коли стоять питання деокупації Донбасу й повернення Криму. Адже це теж питання єдності України!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube