Сьогодні, 31 січня, Британія виходить із Євросоюзу, пише у своєму блозі на НВ директора Українського інституту в Лондоні Марина Пезенті. Добігла кінця величезна сторінка її історії довжиною в півстоліття.

Дивно усвідомлювати, що я була свідком майже половини цього шляху. Приїхавши до Лондона із контрактом на роботу у Всесвітній службі Бі-Бі-Сі 1998 року, я завжди знала Британію саме такою – відкритою до світу, сповненою оптимізму Cool Britannia, рушієм європейського проєкту. Я здобула ступінь магістерки в Лондонській школі економіки, і євроінтеграція була одним із найпопулярніших курсів. За ці чудові роки "кінця історії" мільйони прибульців із континенту – серед них тисячі українців – зробили цю країну своєю другою батьківщиною, знайшли себе тут, створили інтернаціональні сім`ї. Я стала однією з них – почуваючись українкою, британкою і понад усе – європейкою. Здавалося, так буде завжди.

Читайте також: Джонсон без гальм і перешкод: консерватори мають ненадійний фундамент для п’ятирічного правління

Останні 3,5 роки – від часу перемоги Brexit – я перебуваю у стані когнітивного дисонансу від відкриття іншої Британії – зі знаком мінус, симптоми та болячки якої на диво почали нагадувати мені наші рідні, українські. Одвічна влада місцевих таблоїдів, останні спроби послабити Бі-Бі-Сі дивним чином нагадують наші біди зі становленням Суспільного, "темниками" та "джинсою".

Атаки на судову гілку влади й обзивання її "ворогом народу" за рішення долучити парламент до процесу прийняття рішень щодо Brexit відсилають до темніших часів. Рішення деяких депутатів минулого скликання парламенту, які виступали проти Brexit, не балотуватися на останніх виборах через погрози їхньому життю, викликають дивні алюзії з українськими політичними реаліями, особливо домайданного періоду. Відчуття дискомфорту було особливо гострим під час кампанії за "Брекзит" і відразу після нього, коли українська пам’ять про прапори ЄС на барикадах Майдану була ще свіжою, тоді як у Британії вже гучно лунала антиєвропейська риторика.

Читайте також: У Великій Британії консерватори перемогли за допомогою єдиного блискучого гасла

Дивним чином історія з Brexit підштовхнула мене говорити про свою громадянську позицію, глибокше цікавитися тим, що відбувається у британській політиці і що відбувається поза Лондоном – стати справді громадянкою, а не лише власницею паспорта цієї країни. Британська демократія має потужний запас міцності, і хочеться вірити, що її відхід від Європи не означатиме відходу від демократії.

Нам, українцям, пощастило, що у громадському полі цієї країни дуже багато симпатиків України, що її уряд лишається на сторожі українських інтересів і що попри турбулентність не згортаються програми допомоги. Є надія, що Brexit, можливо, навіть відкриє нові бізнесові можливості, а з ним – і послаблення жорсткого візового режиму, щойно британці почнуть домовлятися з Україною напряму.

Пройшовши усі емоційні етапи усвідомлення Brexit – шоку, злості, здивування, неприйняття, я підійшла до останньої фази – резиґнації, тішачи себе вірою в те, що кінця історії таки не відбулося і що ми на порозі нових викликів. Відмовлялася вірити, що цей день настане, але він прийшов. Прощавай, Євросоюзе, але ні, я не прощаюся, бо Британія, як і Україна – це ж Європа, правда?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube