Коли ми не знаємо, що держава Україна вважає українським культурним продуктом. Коли нам не зрозуміло, які ідеї та напрямки розвитку гуманітарної сфери держава Україна готова підтримувати (в тому числі матеріально), а які вважає за такі, що можуть розвиватися без державної підтримки. Коли культурна та гуманітарна сфери досі перебувають десь на периферії державної політики…

Саме за цих обставин ми просто приречені на програші у внутрішній та зовнішніх інформаційних війнах, неоковирні "закони про дезінформацію", величезні неефективні витрати бюджетних коштів та вічний комплекс культурної меншовартості, пише Наталя Склярська спеціально для УП.Життя.

Чому про засади національної гуманітарної політики має бути саме закон, а не програма, план, проєкт чи підзаконний акт?

Тому що він має раз і назавжди визначити головні принципи та цінності, якими керується держава Україна в своїй гуманітарній політиці, те – що не змінюється з роками та урядами. Цей закон має бути коротким, вичерпним та однозначним. 

На мою скромну думку, він має містити такі пункти:

1. Твердження про беззастережне прийняття принципів Загальної декларації прав людини ГА ООН як базових засад національної гуманітарної політики. 

Читайте також: Різниця є. Результати опитування свідчать, що мова – об'єднує

2. Чітке визначення поняття "український культурний продукт". Тут потрібна серйозна фахова дискусія. Чи це продукт, що вироблений громадянами України та/або в Україні (на скільки %)? Чи продукт, авторські права на який належать громадянам України? Можливо й інші варіанти. Але визначитись потрібно.

3. Декларації про те, що держава Україна вважає головним та вартим підтримки у впровадженні своєї гуманітарної політики в кожній із сфер на рівні цінностей та базових напрямків. Даю власне бачення культурної (просто для прикладу).

Держава Україна підтримує та сприяє всебічному розвитку та поширенню:

• Українських культурних продуктів, що відповідають професійними стандартам якості в своїх галузях та сприяють утвердженню загальнолюдських цінностей, збереженню, вивченню та популяризації національної та світової культурної спадщини в Україні та за її межами, поширенню ідей гуманізму та сталого розвитку.

• Управлінських та дослідницьких практик в сфері культури та мистецтва, що сприяють розвитку сфери та відповідають рекомендаціям та стандартам UNESCO.

• Сучасної фахової освіту в сфері культури та мистецтв, що відповідає стандартам освітніх політик Європейського Союзу.

• Проекти та програми, що сприяють створенню вільного, рівного та інклюзивного доступу громадян до українського культурного продукту, української культурної спадщини, утвердженню високих етичних та естетичних стандартів у суспільстві, залученню громадян до творчої  та мистецької діяльності, міжкультурного діалогу.

Читайте також: Боротьба "русского мира" з українським світом на мовному полі загострюється, – журналіст

Далі так само можна прописати саме базові засади в освітній, науковій, комунікаційній та інших галузях і зовсім нам буде не зле на законодавчому ж рівні прив’язати ці засади до існуючих європейських та світових практик та стандартів (які постійно модернізуються в залежності від вимог часу та заохочуватимуть всіх учасників процесу вивчати відповідні стандарти та документи).

Чітке розуміння того, куди ми рухаємося і на що спираємося та орієнтуємося. Після того, як буде визначено, що ж є українським культурним продуктом і який український культурний продукт підтримує держава – відпаде багато зайвих питань про преференції та ручне керування в різних галузях.

Маючи розуміння того, що держава готова підтримувати, учасники процесів (митці, діячі культури, комунікаційний сектор) почнуть створювати відповідний продукт – отримаємо шанс створити власний повноцінний культурний та інформаційний простір.

Так, власне, і твориться гуманітарна політика. А наступним законом треба приймати закон про меценатство.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube