Володимир Бородянський

Історичні витоки "турборежиму" (ще один коментар до проєкту закону про боротьбу з дезінформацією).

Ті, хто сьогодні каже – "не можна змиритися з тим, як усе повільно розвивається! нам потрібні швидкі та рішучі дії, щоб у нас вже завтра все було як у наших (західних) сусідів!" – вочевидь не усвідомлюють того, наскільки ця настанова традиційна для наших (східноєвропейських) теренів щонайменше за останні 300 років.

Насправді це така карма життя на маргінесах розвиненої (європейської) цивілізації: "Ми відстаємо від сусідів, тож нам треба їх швидко наздогнати!". А те, що "наздогнати швидко" справді можна – це наша типова та перманентна ілюзія.

Ще гірше те, що намагання влади підштовхнути суспільство "згори", ввімкнувши йому примусовий "форсаж", найчастіше виливаються у спробу... перестрибнути провалля у два стрибки. Тобто замість стрибка вперед виходить стрибок донизу, а потім треба ще здиратися знов... на вихідну позицію перед стрибком.

Читайте також: В Україні – епоха жириновських: Портников назвав єдиний шанс на порятунок

Більшовики, намагаючись швидко й радикально прищепити росіянам "радянську" демократію, західним буржуям на заздрість, змушені були спершу встановити авторитарне правління, а згодом створити штучну конструкцію, в якій демократія керувала країною, а партія... керувала демократією.

Бо без таких партійних милиць нововпроваджена радянська демократія була взагалі непрацездатна.

Тоді це ще не називали "турборежимом", але принцип дії був той самий ("пятилетку – в три года", "догнать и перегнать Америку", тощо).

До речі, режим "керованої демократії" триває в Росії і сьогодні.

Як культуролог, я не бачу принципової різниці між цим більшовицьким досвідом та настановою нинішнього керівництва Мінкультмолодьспорту: "Якщо самоорганізація українських журналістів квола й не працює як належить, доведеться простимулювати їх законом, бо бачте – у сусідів працює! а нам же треба швидко їх наздогнати!".

Але ж "у сусідів" працює не під примусом закону, а внаслідок того, що тамтешня національна журналістська спільнота природно дозріла до самоорганізації!

А це, між іншим, прямо залежить не тільки від самих журналістів, а й від того, на якій стадії наразі перебуває процес формування відповідної політичної нації.

Читайте також: Навала "порохоботів": у Зеленського українців мають за ідіотів?

Висновок: у таких питаннях головне не "що" робиться, а "як" робиться: "зверху" чи "знизу", під тиском закону чи із власної ініціативи самої спільноти.

Тому прагнення "випереджаючими темпами", діючи в "турборежимі", примусово об'єднати журналістів через правовий тиск, "щоб вони, нарешті, вже завтра вдалися до ефективної самоорганізації", має лише дві перспективи: воно закінчиться або нічим, або народженням ще однієї непрацездатної адміністративної потвори, яка не здійснюватиме журналістську самоорганізацію, а лише імітуватиме її (знов-таки, за радянським взірцем).

"Какую бы мы партию не строили, все равно КПСС получается", – іронізував колись В. С. Черномирдін.

А чому?

Бо суть питання не в тому, що ми будуємо, а в тому, як.

Вже де-де, а в міністерстві культури мали б це розуміти.

P. S. А з дезінформацією боротися, безумовно, треба. Але – не переходячи при цьому тих "червоних ліній", які нам вже чітко намалювала наша нещодавня історія.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube