MENU

Коронавірус популізму: у Нових Санжарах не сталося нічого нового, небаченого чи незвичного

554 0

Безперечним лідером дискусій останніх днів в українському суспільстві стали події в Нових Санжарах, де місцеве населення, на хвилі спровокованої паніки, вчинило радикальні акції протесту проти використання місцевого закладу охорони здоров’я як карантинного центру для евакуйованих із Китаю українців.

Доводиться констатувати, що обговорення відбувається переважно у звичній останнім часом для нашого суспільного дискурсу істерично-звинувачувальній тональності, повній безпідставних узагальнень і безапеляційних тверджень. А втім світ є набагато різноманітнішим, багатшим і цікавішим, аби зводити його до спрощеного набору "простих" популістичних рішень.

Слід одразу сказати, що в Нових Санжарах не сталося нічого нового, небаченого чи незвичного.

Кризові реакції спільнот визначають їхні структурні та функціональні особливості, а також залежать від панівної в цих спільнотах системи колективних цінностей. Хоча загальна соціальна еволюція переважним чином спрямована від примітивних вертикальних ієрархій до горизонтальних динамічних мереж, будь-яке сучасне суспільство зазвичай містить складну суміш різноманітних і складно пов’язаних груп і спільнот, що організовані і як прості вертикальні, і як складні розгалужені ієрархії, і як мережеві структури, що їх мотивують різні системи колективних цінностей.

Залежно від того, наскільки різноманітними й ефективними є соціальні комунікації, від потужності, інтенсивності та тривалості кризових навантажень, тобто, дуже умовно кажучи – від ступеня радикалізації та фракціоналізації суспільства – панівними в кожній окремій ситуації стають ті чи ті реакції, базовані на системах цінностей тих чи тих спільнот або груп. Зокрема, в умовах істотної радикалізації та поступової кластеризації суспільства за хронічних кризових навантажень домінування партикуляристських цінностей як кризових реакцій стає майже неминучим.

Партикуляристські реакції є найпервиннішими, більш як природними, фактично інстинктивними реакціями на кризовий виклик із боку малих замкнених, ієрархічно влаштованих груп: "це не я! я тут ні до чого, розбирайтеся без мене". Взаємодія, співпраця, кооперація вже вимагають наявності складно побудованих і розвинених структурних зв’язків між різними групами, і ці зв’язки є вразливими щодо кризових навантажень, і вони стають – слід окремо зазначити – мало не першою жертвою популізму та некомпетентного державного й соціального управління.

Читайте також: Від країн, де нічого подібного скандалові з евакуацією не сталося б, нас відрізняють дві речі

Так чи так спонтанні чи індуковані партикуляристські реакції на кризові виклики є притаманними широкому колу ієрархічно побудованих спільнот, і це не залежить від етносу, релігії, мови, ідеології тощо – винятково від структурного та функціонального влаштування локальних спільнот і від структури й інтенсивності кризових навантажень.

Наприклад, одразу після спалаху епідемії мешканці багатьох китайських містечок почали перекривати дороги й забороняти в’їзд до себе будь-яких "чужинців", намагаючись таким чином захистити себе від епідемії. Під час погромів на етнічному ґрунті 8 лютого на півдні Казахстану, коли було спалено три селища, населених дунганами й уйгурами, серед погромників лунали гасла про недопущення поширення зарази (хоча справжні рушії цього етнічного конфлікту мають іншу природу).

У той самий період початку лютого у варненському та чебаркульському районах Челябінської області РФ місцеві мешканці перекривали дороги, блокували адміністративні будівлі, влаштовували мітинги й акції протесту, погрожуючи спалити будинки відпочинку й оздоровчі центри, в яких влада планувала організувати карантинні центри для осіб із підозрою на захворювання, що зрештою примусило владу переглянути свої плани.

Майже одночасно з подіями в Нових Санжарах 21–22 лютого в іранському місті Талеш провінції Гілян відбулися радикальні акції протесту проти розміщення в місцевому шпиталі чотирьох хворих із підозрою на коронавірус, переміщених зі столиці цієї провінції міста Решта. Виснажені тривалим протистоянням із владою, нескінченною соціально-економічною та політичною кризою, навчені досвідом радикальних протестів, мешканці Талеша не лише заблокували дороги, а й звели барикади, підпалили адміністративні будівлі, автозаправки, а також почали вуличні бої з поліцією, яка застосувала сльозогінний газ і гумові кулі проти протестувальників.

У п’ятницю, 21 лютого, після закритого засідання міська рада міста Коста Меса в Каліфорнії отримала судову заборону на використання федерального закладу Fairview як карантинного центру для евакуйованих із Китаю громадян США. Вже 23 лютого мешканці селища Хар-Гіло на околицях Єрусалима запалили шини, протестуючи проти планів розміщення на їхній території карантинного центру для південнокорейських туристів. І цим прикладам партикуляристських реакцій нема межі. Тож насправді треба говорити про спільні спонтанні реакції спільнот на кризові виклики.

Отже, прояви такого роду реакцій на кризові виклики є загальною закономірністю, і тут не треба жахатися уявним "середньовіччям", завченим жестом пускати очі під лоба, мовляв, "до чого ми дожилися", чи звично звинувачувати "владу". Наразі саме такими є кризові реакції нашого, і не лише нашого, суспільства в умовах війни зокрема й інформаційної, глобальних соціальних трансформацій, домінування радикального популізму в політиці, "простих рішень" у державному й соціальному управлінні та "скандалізації" медійного дискурсу. Це треба зрозуміти, прийняти як даність і вживати потрібних заходів для поліпшення ситуації, зокрема, намагатися урізноманітнювати культурний простір і збагачувати міжгрупові зв’язки.

Читайте також: Ґрунт для істерії створили медіа, які бомбардували українців "смертельним" коронавірусом

Але, як завжди, є одне "але". Партикуляризм є напрочуд гарною моделлю виживання для малих груп. Інша річ, коли ми починаємо формувати ширші норми для великих спільнот, надто якщо хочемо врахувати не лише виживання, а й розвиток. Тут може з’ясуватися, що поняття норми – як культурної, так і правової – є неоднаковим для партикуляристів й універсалістів, і тут треба бути обережними.

Й універсалістським, і партуляристським системам колективних цінностей притаманні поняття "свободи", "прав людини", "справедливості". Але попри те, що ці поняття мають загальну суспільну природу, для універсалістів і партикуляристів вони мають різні значення, іноді – кардинально відмінні. Наприклад, для універсаліста існують загальні права та свободи людини взагалі, тоді як партикулярист взагалі не бачить людину поза її місцем у локальній ієрархії та функціями, що їх ця людина та ця ієрархія виконують. Відповідно, права, свободи, справедливість тощо стають також "партикулярними" – залежними від структури ієрархічних спільнот і від їхньої динаміки – тобто від боротьби між членами ієрархій і між суперницькими ієрархіями.

Саме ця боротьба є рушієм найархаїчніших форм конфліктів і залишається рушійною силою політичного популізму й досі (через рутинний механізм перетворення "сакрального" розподілу функціональних прав людини в локальних ієрархіях на маніпулятивне невибіркове гасло "агресивні чужинці хочуть знищити наші традиційні права, свободи та цінності").

Отже, поширення крайніх форм партикуляризму, особливо індукованих політичною кон’юнктурою, є сприянням не лише архаїзації спільнот і примітивізації суспільного дискурсу, а й прямим шляхом до активізації конфліктів, насамперед — внутрішніх. Власне, в цьому і полягає головна загроза популізму: він призводить до соціальної деградації, до критичної корозії соціальних комунікацій і міжгрупових зв’язків, до домінування архаїчних кризових реакцій, що сприяють ескалації конфліктів.

Отже, те, що сталося в Нових Санжарах свідчить про те, що наше соціальне середовище не є критично деградованим і атомізованим, і все ще здатне продукувати інстинктивні реакції на кризові виклики. До того ж це є індикатором того, що ми переживаємо важкий період, перебуваючи у вирі соціальних трансформацій – як глобальних, так і спричинених війною та революційними перетвореннями нашого суспільства.

Наше завдання сьогодні – докласти зусиль, аби, попри вірус радикального популізму, залишитися суспільством, а не атомізованим болотом, не здатним на жодні реакції. Приклад Венесуели, яка завдяки популістам перетворилася на територію соціальної катастрофи, має слугувати для нас застереженням.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Юрій КОСТЮЧЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини