MENU

Карантин і масові заходи: так що саме обмежили і заборонили

527 0

Карантин і масові заходи

З 12 березня уряд оголосив про введення в Україні карантину та (або) заборону масових заходів. Діючи на випередження, мер Києва Віталій Кличко оголосив про обмеження проведення масових заходів у столиці.

Він уточнив, що це стосується і концертів, конференцій, кіносеансів та інших заходів. Закритими будуть і розважальні центри та розважальні зони в шопінг-молах, пише адвокат Владислав Власюк спеціально для УП.Життя.

Цілком природне питання: то що вважати масовими заходами, що означає "обмежуємо", і на якій підставі закривають об’єкти приватної власності?

Тому, не чіпаючи санітарно-медичні аспекти, спробую зробити мінімальний юридичний лікбез про карантин і обмеження масових заходів.

А також, знайти юридичні відповіді на такі питання: чи відбудеться традиційний пів марафон, концерт "Акваріума" чи виступ Парфьонова? Чи можна проводити конференції, круглі столи, літературні вечори? Як діяти організаторам івентів? А метро працюватиме?

Прецедент

Спершу – невеликий історичний екскурс. У 2009 році у світі, і у нас теж, був спалах грипу, і уряд Юлії Тимошенко запроваджував карантинні заходи.

Вже тоді юристи обговорювали на спеціалізованих форумах "от запровадили карантин, постановою №1152, а у нас концерт і виставка – то їх скасовувати чи проводити? на якій підставі?"

Читайте також: Коронавірус, паніка і карантин. Як встояти психологічно

Та постанова мала назву "Про запобігання поширенню грипу типу А/Н1N1/Каліфорнія/04/09 серед населення" і передбачала наступне:

"Увести вищий рівень небезпеки, заборонивши проведення всіх масових заходів. Запровадити карантин в областях (список)".

Тоді був наказ МНС 2006 року, містив наступне: "Об'єкт з масовим перебуванням людей – це будинки дитячих дошкільних та навчальних закладів, культурно-просвітніх та видовищних закладів, критих спортивних споруд, готелів, мотелів, кемпінгів, ринки, а також інші аналогічні за призначенням об'єкти з постійним або тимчасовим перебуванням людей з кількістю 50 осіб та більше".

Вочевидь, мова не йшла про визначення "масового заходу", однак відзначу натяк на критеріальний підхід – "понад 50 людей у приміщенні".

Визначення поняття "масових заходів" було також у відомчому наказі МВС. Тобто існувало тільки у підзаконній нормативці.

Отже, короткий підсумок тих юридичних дискусій був такий: визначення у національному законодавстві поняття "масових заходів" відсутнє, а тому ми, як приватні особи, самі вирішуємо, чи проводити свої заходи.

Ключовий аргумент супер простий: можна все, що не заборонено законом; "масові заходи" взагалі не визначені, а отже жодних правових підстав відносити виставку чи концерт, чи інші публічні івенти, до "масових заходів" – відсутні; і заборона мирних зібрань для карантину можлива лиш у визначений законом спосіб – шляхом заборони судом.

З цікавого, що також тоді відбулось: місцевий суд дозволив Арсенію Яценюку проводити мирне зібрання під час дії карантину.

Що змінилося нині

Чи змінилось з 2009 року національне законодавство у частині визначення понять "масових заходів" та можливостей їх обмеження чи заборони?

Відомчий наказ МВС, який мав визначення поняття "масових заходів", втратив чинність у 2010 році.

Певний слід його зберігся у наказі МВС 2012 року, де (як і раніше) " масові заходи" фактично ототожнюються з мирними зібраннями: "…під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, інших масових та спортивних заходів, а також під час заходів у публічних (громадських) місцях…".

Можна ще глянути чинний Порядок організації недержавних масових заходів у м. Києві, однак ні визначення, ні критеріїв "масового заходу" там так само не знайти.

Таким чином, висновок простий: юридично, заборона чи обмеження проведення "масових заходів" стосується абсолютно невизначеним законодавством поняття, а отже є непереконливою. Якщо казати строго, то – нікчемною.

Ст. 30 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" передбачає "встановлений законом порядок встановлювати особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення ".

Порядок цей законодавством встановлено наступний: ст. 280 Кодексу адміністративного судочинства, яка стосується мирних зібрань, передбачає єдиний варіант – обмеження судовим рішенням.

Механізми обмеження чи заборони власне "масових заходів" у сенсі "концертів, конференцій, кіносеансів та інших заходів" просто відсутні у національному законодавстві.

То як заборона чи обмеження будуть реалізовані

Першим на думку спадає порівняння очікуваної реалізації заборони на проведення масових заходів із обов’язком проведення публічних заходів державною мовою.

Так, ст. 23 "мовного закону" зобов'язує всі публічні заходи проводити українською або забезпечувати переклад на українську мову.

Неважко бачити, що більшість заходів, що організовуються приватними особами, не особливо звертають увагу на цю норму.

Хоча, до речі, якраз у цьому законі міститься адекватне розуміння публічних заходів: "…культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів", однак критерії "публічних заходів" також відсутні.

Тому, враховуючи цей досвід, очікується, дещо двояка ефективність реалізації заборони.

1. Вочевидь з тими заходами, де рішення про їх організацію мають природу управлінських і пов'язаних з публічною владою, то такі заходи точно будуть скасовані.

Навчання у школах, організовані органами влади збіговиська, спортивні змагання тощо.

Сюди можна віднести також заходи, які проходять у належних державі чи місцевому самоврядуванню приміщеннях.

2. Все те, що потребує погоджень (найперше – масштабні масові заходи з потенційною антисанітарією, типу фестивалів їжі) скоріше всього такі погодження просто не отримають.

Інше питання, що буде з уже раніше погодженими аналогічними заходами. Ймовірно, ті, хто видавав дозволи, будуть пробувати скасовувати відповідні погодження на підставі карантину.

Однак, для організаторів заходів, за їх бажання, цілком перспективно буде оскаржити такі дії.

Не стверджую, що це правильно, однак даю прагматичну оцінку юриста: позиція органів влади, яка ґрунтується на відсутніх в законодавстві визначеннях – слабка.

3. Усі решта організатори (зокрема, приватні особи) – по суті, рішення про проведення заходу можуть приймати на власний розсуд.

Чому – бо немає у законодавстві ні повноцінних юридичних підстав для обмеження чи заборони масових заходів, ні тим паче ефективного механізму примусу для реалізації декларованих заборон/обмежень.

Інше питання, чи слід було б мати такі механізми – скоріше, так.

Читайте також: Як споживати інформацію під час короновірусної паніки

Ну і є ще деякі практичні моменти. Якщо таки захід скасовувати, то постає два питання:

1. Від споживачів  – як повернути кошти за квиток.

2. Від організаторів  – як вийти з найменшими втратами.

Найбезпечніший з усіх боків варіант  – це переносити, а не скасовувати.

Скасування ж всі зрозуміють, однак не факт, що всім сподобаються фінансові наслідки такого рішення.

Не скасовувати  захід – це прагматичний вибір, який,  на мій погляд  (прочитайте уважно) не відповідає чинному законодавству.

У випадку прийняття рішення скасовувати захід, можна пробувати обґрунтовувати дію форс-мажорного положення, якщо ви як організатор понесли чи завдали збитків, але це насправді не точно.

Отож, на цей момент, стан національного законодавства робить по суті юридично нікчемними рішення про обмеження чи заборону масових заходів.

Ще з 2009 року, явно пора закріпити законодавче визначення "масових заходів" (і передбачити ефективний механізм реалізації їх обмежень чи заборон.

Такий механізм має захищати інтереси всіх: і держави (щоб не поширювалась епідемія), і громадян (обмеження мають бути адекватними), і організаторів (як повернути кошти, вже вкладені в організацію заходів?).

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Владислав ВЛАСЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини