Про те, що почали діяти якісь законодавчі зміни щодо перевезення товару через КПВВ, мешканці прифронтових міст з вільного боку дізналися в супермаркетах, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

Спочатку було геть незрозуміло: хто та навіщо закуповує по 100–200 кілограмів звичайних українських яблук, на яких у цій рік був доволі непоганий врожай? Ціни помірні, умови зберігання прийнятні, бо якість нормальна – свіжі яблука можна щодня купувати без проблем. Коли раніше діяли обмеження на харчові продукти, яких можна було перевозити не більше 75 кілограмів, то, зрозуміло, мішками не купували. А тепер у будні дні до закриття КПВВ місцеві намагаються навіть не ходити у великі магазини, які зараз перетворилися на бази з гуртової закупівлі продуктів.

Звісно, суперечливість в обмеженнях викликала обурення: наприклад, до переліку того, що можна завозити на окуповану територію, забули внести дитячі іграшки. До принципу "не можна тільки те, що заборонено", так і не перейшли, тож досить довго всі ці списки були причиною скандалів і приводом для корупції. Але тепер умови перевезення лібералізовані офіційно, що спонукає мешканців окупованих територій активно розвивати бізнес, перевозячи продукти з магазинів на вільній частині України.

Читайте також: Путін завдав нового удару в російській війні проти української мови

Про цю тенденцію, наприклад, написав на своїй сторінці в соцмережі відомий волонтер громадського руху "Пролісок" Євген Каплін. Він порушив питання, щодо якого в суспільстві дискутують іще з часів "блокадних протестів". Побачивши на власні очі процес такої торгівлі, він написав: "Не бачу в цьому нічого поганого. Я завжди був проти "торгової блокади ОРДЛО" і вважаю, що від цієї політичної акції програли насамперед українські товаровиробники й економіка України. За моїми скромними оцінками, щодня в Луганськ зі Станиці Луганській на візках їдуть понад 300 тонн яблук. А це означає, що тільки завдяки яблукам українські фермери щодня отримують 4,5 мільйона гривень з економіки ОРДЛО або понад півтора мільярда на рік. Ці гроші могли би спокійно отримувати фермери з Росії, вони б могли йти в бюджет Росії та фінансувати снаряди для російської армії, проте їх отримуємо ми, і ці гроші працюють на економіку України”.

До речі, жодних протестів через втілення в життя нових правил перевезення біля КПВВ помічено не було. Так, яблука – не вугілля, але ж, як не крути, це фактично сприяє торгівлі: не для свого ж святкового столу люди везуть в ОРДіЛО сотні кілограмів ковбас... Можна дискутувати про політичні бонуси, які отримали від цього реінтегратори з нової влади, аналізувати, скільки ж тих яблук насправді виростили російські фермери, якщо їх чомусь не вистачає на окуповані території, або рахувати, як такі зміни впливають на формування цін у прифронтових містах вільної України. Мабуть, це привід для серйозних економічних досліджень, особливо про те, що саме можна "намазати на хліб".

Читайте також: Платформове неподобство: чому Сивохо дістав удар у спину

Аж ось нещодавно я почула одну історію – нібито смішну та дріб’язкову, але насправді дуже серйозну. Такий собі відгук щодо лібералізації правил перевезення товарів. Я розповідала своїй подрузі, мама котрої періодично навідується додому в Донецьк, про дивовижну популярність українських яблук серед мешканців сусідніх окупованих міст. Не те щоб мені шкода тих яблук – просто поділилася спостереженнями. А та переповіла свій діалог із своєю мамою, пані поважного віку.

"Уявляєш, у нас у магазинах цього року такі смачні яблука з’явились! Хоч щодня купуй. І не дорогі, не пластмасові, як торік!" – розповідала їй мама з Донецька. Коли ж донька поцікавилася, звідки ж ті яблука взялися, почула таке: "Ти що, не знаєш? Два роки тому сам Захарченко заклав яблучний сад, прямо перед тим, як його вбили. Ось нарешті його яблуні й почали давати врожай – і такий багатий! Аби пам’ять про нього і народі довга була".

Подруга була настільки вражена щирістю та наївністю, з якою мати переказувала їй явно телевізійну версію похождення тих яблук у Донецьку, що навіть не знайшла, що відповісти. А якби й почала сперечатися, то навряд чи аргументи доньки зламали б картинку, яку літній жінці вклали у свідомість професійні пропагандисти.

Наголошувати на тому, що подібні поступки – це добра воля української держави, яка не забуває про своїх громадян в окупації, можна скільки завгодно. Але окупанти їм усе одно дохідливо донесуть красиву історію про те, як "герой Новоросії" навіть після своєї смерті забезпечує "громадян республіки" яблуками – смачними й зовсім не дорогими.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube