120 років тому корумпована влада Сан-Франциско заборонила розголошувати інформацію про смертельну хворобу в місті

"Я не думаю, що великі прибутки приносять щастя їхнім власникам. Бо ті, хто їх отримують, одразу стають рабами свого багатства".

Це уривок з інтерв'ю знаменитого Леві Стросса, яке він дав у жовтні 1895 року The San Francisco Bulletin. Винахідник синіх джинсів у свої 66 переконував, що сенс життя – не в грошах, пише у своєму блозі Олег Шама.

Його за життя справді поважали і, можливо, навіть любили. А надто племінники, яким бездітний дядько передав свою штанівську імперію. І коли через сім років після того інтерв'ю він помер, у Сан-Франциско зачинилися всі крамниці – ціле місто ховало одного зі своїх стовпів. Багатьом Стросс справді допоміг. Кому грошима, кому рекомендаціями. Та й узагалі, вже тоді встановилася показова американська традиція, коли багаті ділилися, якщо і не з бідними, то принаймні з громадою свого міста.

Читайте також: Якщо не боротися з поширенням COVID-19 на ранніх етапах – може настати колапс медичної системи, – біофізик

Але. У березні 1900-го, за два роки до смерті Леві Стросса, до Сан-Франциско вперше нагодилася бубонна чума. Федеральна влада запровадила карантин для китайського кварталу – там виявили перші смерті від цієї хвороби. Тоді показова мудрість Леві Стросса раптом зробилася показною.

Бо його підпис з’явився у перших рядках під маніфестом поважних каліфорнійців, які заявляли, що ніякої чуми в місті нема і не було. Бо вже Мексика наклала ембарго на товари із Сан-Франциско, а за нею ще кілька країн регіону. Бо основу статків Леві Стросса, а відтак і його мудрості, його філантропічної репутації підмивав розголос про смертельну хворобу.

І джинсовий магнат був далеко не одинокий у цьому безумстві. Він у Каліфорнії був не найбагатшим. За штатом гляділа Велика четвірка – інвестори Південно-тихоокеанської залізниці, частини першої трансконтинентальної колії США.

Щоправда, на момент спалаху епідемії жив тільки один – Колліс Гантингтон. Він помре у свої 78 років через п’ять місяців після оголошення карантину. Зупинилося серце, як і у Стросса.

Що не кажіть, а діагноз дещо дивний, бо у них усіх майже однаковий. Серце… Не якась там чума чи холера, а щось поважне і навіть символічне. Щось подібне було з радянськими вождями. Усіх турбувало серце. Через нього вони й помирали. Офіційно.

Он, Ліланд Стенфорд – один із Великої четвірки – теж пішов від серцевого нападу ідо чуми не дожив. Так. Той самий, що заснував знаменитий університет. І дарма, що поза очі його звали robber baron (барон-розбійник). Він знав про цей свій титул, і аж ніяк його це не гнітило. Хоча в останні роки у нього загострилася локомоторна атоксія – це коли руки і ноги не слухаються голови. Лікарі кажуть, що це ускладнення від сифіліса, і виглядає це жахливо.

Але спадкоємці четвірки гідно продовжили її традиції.

У березні 1900-го це ж вони натравили усю місцеву пресу на вчених, які забили тривогу щодо чуми. Точніше, в авангарді був Генрі Ґейдж – багаторічний адвокат Великої четвірки, якого у 1898-му вона ж провела у губернатори Каліфорнії. З відривом від конкурента всього у 6,5%. І ми ж знаємо, як набираються голоси з такими покровителями.

Ґейдж під час чуми – це яскравий приклад того, наскільки людська воля і здоровий глузд можуть здрібніти. Після того, як у Сан-Франциско лікарі обстежили померлого китайця з чумними набряками на тілі, губернатор заявив, що карантин передчасний. Його запровадив голова Військово-медичної служби Джозеф Кіньюн. Він підпорядковувався федеральній владі, і тому діяв на власний розсуд.

Не було дня, щоб газети не висміювали Кіньюна жорсткими карикатурами. Ґейдж заборонив трьох бактеріологам із Вашингтона працювати в лабораторії Каліфорнійського університету. "Трійка молокососів", як назвав їх губернатор, поїхала з міста ні з чим.

У жовтні першого року епідемії Ґейдж таки домігся, щоб Кіньюна забрали із Сан-Франциско і про чуму ніде в США більше не згадували. А ще через півроку парламент Каліфорнії виділив губернатору $100 тис. (множимо на 30−35 у сучасному вимірі) на боротьбу за безчумний імідж штату. При цьому Ґейдж мав право не звітувати про витрати свого slush fund (брудного фонду), як називають його сучасні американські історики.

Хворобу це, однак, не зупинило. Ґейдж остаточно став синонімом продажності, і на початку 1903 року програв губернаторські вибори однопартійцю-республіканцю. Стросс і Хантингтон на той час вже розмовляли з Богом. Затихла чума тільки на четвертому році своїх жнив.

Читайте також: Бомба упала прямо на наш небольшой городок – до этого момента я надеялся, что пронесет, – блогер об эпидемии коронавируса в Италии

Її жертви у порівнянні з іншими – мізерні. Офіційно у Сан-Франциско від чуми лікували менше 130 уражених. З них померли 122 особи. Теж офіційно. Та оскільки хвороба поширювалася у китайському кварталі, жертв напевно було набагато більше. Вихідці з Піднебесної в США тоді були робочою силою другого-третього сорту. До лікарів вони зверталися тільки до своїх, а ті лікували традиційно – без вакцин, травами, дієтами і духовними практиками.

Небіжчиків своїх, а надто з підозрою на чуму, китайці ховали так, щоб їх не знайшли. Навіть на першого померлого натрапили випадково – його хтось підкинув у підвал крамниці трун. Напевно, щоб потім ще хтось поховав по-тихому. Далі всі боялися гніву місцевої влади, яка два роки торочила, що чуми нема.

Але тут не це головне. Чому багаті, вже немолоді і ніби мудрі люди повелися під час лиха так по-дикунськи? І це ж не сучасна Україна чи, прости господи, Росія…

Мабуть, у більшості небідних щедрість – це теж частина бізнесу. І коли вона не приносить помітною капіталізації, за неї заступається жадібність. Зубами. Все одно – в Штатах чи деінде.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube