MENU

"Спіймати Кайдаша" – ексклюзивний продукт. Бо його неможливо продати в Росію

2067 0

Серіал "Спіймати Кайдаша"Серіал "Спіймати Кайдаша"

"Чомусь так склалось історично, що ми не дуже падкі на компліменти тим, хто гребе в сусідньому човні. А дарма. Я не заздрісний, тому без тіні сумніву кажу своє браво творцям", – написав у Facebook телеведучий Анатолій Єрема. Йому вторить колега Яніна Соколова на тому ж майданчику: "Українське ТБ здебільшого лайно. Яке деградує, а не розвиває. Але є одне але. Я наполегливо рекомендую вам подивитися на карантині найкращий український серіал, який я коли-небудь бачила".

Обидва дописи – реакція на серіал "Спіймати Кайдаша", який пройшов в ефірі СТБ з 2 по 11 березня. Й обидва є показовими: навряд змовляючись, автори рекомендують дивитися серіал на карантині. Даючи посилання на офіційний сайт каналу – саме там розміщено відео, – пише Андрій Кокотюха для "Детектор медіа".

Аудиторія Facebook загалом поділяє наведені вище думки. Противників нового прочитання класичного українського твору "Кайдашева сім'я" авторства Івана Нечуя-Левицького знайти можна, проте шанувальників серед так званої "просунутої" аудиторії в рази більше. Але я не зустрічав жодного подібного допису в той період, коли серіал ішов в ефірі. Виглядає, більшість "просунутих" повелася на "сарафан", дивилася серії постфактум в інтернеті, не по буднях на ТБ. А карантин і вимушена ізоляція стали додатковим фактором популярності.

Звідси перше, найважливіше питання: а чи є міська, урбаністична аудиторія, представники сучасного креативного класу, диджиталізовані українці майбутнього цільовою для серіалу про життя та звичаї українського села? Питання навіть варто ставити ширше: чи відродить "Спіймати Кайдаша" читацький інтерес до першоджерела? Сам я школярем ненавидів передусім українську класичну літературу з незрозумілими мені, народженому в місті, сюжетами й проблемами. До того ж – тотально сумними. Мій син пройшов через те саме пекло шкільної програми. У цьому можуть зізнатися, без перебільшення, мільйони співгромадян: "Кайдашеву сім'ю", і не лише її, вивчає в школі з-під палиці не одне покоління українців.

Читайте також: Навдивовижу глибокий серіал: чому варто подивитися "Спіймати Кайдаша"

Ось із якими думками та настроями я взявся до перегляду. Перша серія далася важко, бо не розумів, хто ці люди, чому вони живуть саме так і взагалі – на кого видовище розраховано. Подібним чином сприймаю американські серіали про космос. "Зоряна брама", "Зоряний крейсер "Галактика" чи будь-які інші сюжети про майбутнє, крім хіба "Ходячих мерців" із зомбі-апокаліпсисом – не для мого раціонального світогляду й способу мислення. Такий глядач і читач, як я, мушу розуміти історію й, відповідно, співпереживати героям.

Це почалося вже з другої серії. Мабуть тому, що прийняв правила гри й почав розуміти створений авторами Всесвіт. До речі, в процесі перегляду й дотепер лишається неосяжною назва. Керівна директорка СТБ Людмила Семчук і пояснила: ""Спіймати Кайдаша" означає "зажуритися"", але трактовка така собі. Переконаний: глядачі дешифруванням назви не заморочувалися. Для них важливі історія, час та місце дії, персонажі. А назва, як на мене, насправді лише хід, аби отримати державне фінансування. Мовляв, ось проєкт нового прочитання журливої української класики.

Навіть якщо хід думок був подібним, результат себе виправдав. "Спіймати Кайдаша" – уже не перший від початку цього року випадок, коли завдяки підтримці уряду та Міністерства культури український глядач отримує локальний продукт, який не соромно похвалити.

Далі – від задуму до реалізації. Герої класичного твору – родина Кайдашів, чиї прізвища, до речі, відмінюються: голова роду – Кайдаш, дружина – Кайдашиха, сини – Кайдашенки, їхні дружини – Кайдашенчихи. У сералі ця форма звертання не збережена, лишилася сучасна: Кайдаш незалежно від статі, віку й статусу. У селі Кайдаші відомі своїми постійними сварками, а причина – житлове питання. Батьки, діти й онуки вимушені мешкати на обмеженому просторі сільського подвір'я, регулярно щось ділити, а невістки – ще й протистояти консервативній свекрусі. Її бажання керувати чи, як кажуть тепер, строїти всіх довкола, викликало спротив навіть у реаліях кінця ХІХ століття, коли повість була опублікована.

У наш час автори "Спіймати Кайдаша" драму відсутності особистого простору не просто перенесли – вони її поглибили, драматургійно розширили й створили справді ексклюзивний продукт. Його ексклюзивність у неможливості продати в Росію. А заразом – у недосяжності для розуміння західними глядачами.

Всесвіт Кайдашів обмежується родинною хатою на дві прохідні кімнати. В одній сплять батьки, Омелько і Маруся, причому – окремо. Іншу спершу займали брати Карпо і Лаврін, потім, по черзі, кожен із них із дружиною. А Мелашка й Лаврін – потім ще й з двома дітьми. Ситуація звична й нормальна у своїй ірраціональності настільки, що свою першу шлюбну ніч Карпо й Мотря проводять в одній із Лавріном кімнаті, Лавріна нудить після весілля, а молодята не звертають на нього уваги – як і він на них.

Є ще прибудова, сарайчик, за право зайняти який, аби жити окремо, брати Кайдаші воюють не на жарт. Потім, коли перемагає агресія Мотрі й толерантність, нульова конфліктність Лавріна, двір перегороджують парканом. Ще більше обмежуючи комфортні для життя простори – але не зменшуючи, навпаки – збільшуючи градус конфліктності. До всього, за сусідським парканом будує хату пара Тетяна і Артем, яка має прямий стосунок до молодших Кайдашів: колись усі з усіма кохалися. Що відкриває навіть не другий, третій фронт родинної війни.

Сценаристка Наталя Ворожбит і режисер Олександр Тименко (зіграли в серіалі епізодичні ролі) розкривають українським селянам знайомий, а міським українцям – незнайомий, справді агресивний, ворожий сільський світ. Як людина, котра не має в селі родичів і майже ніколи там не жила, я не готовий сказати, чи так усе є, як показано, чи краще, чи гірше. Але кардинальна відмінність від звичних українським глядачам російських серіалів у сільських декораціях – село Семигори Богуславського району Київської області не постає пасторальною, буколичною картинкою. Від Наталі Ворожбит, відомої тяжінням до гіперреалізму, іншого годі чекати.

Якщо, за іронічним рядком Сергія Жадана з вірша "Переваги окупаційного режиму", село – це "корінь нації, це води", то бачимо корінь: нації в селі нудно. Єдина розвага – сакральний клуб із танцями під Сердючку, дозвілля україномовної молоді під фон російськомовних пісень, хай українських виконавців, пияцтво по буднях, запої по святах, взаємна ненависть, тиха або публічна. Ще – бажання виїхати навіть не в Київ, у районний центр. Аби подалі від усього того – але "все те" тримає міцним корінням, і його не викорчуєш.

Показовий епізод – поїздка Кайдашів до Києва. У Лаврі тиху Мелашку намагається спокусити перший ліпший піп. Церковник вищої ієрархії їздить на дорогому авто з охороною. А Омелька, який не пив перед тим три роки, спокушує алкоголем хтозна звідки й для чого взятий слизький типчик біля Лаври. Натомість Мелашка, бажаючи втекти від Кайдашів в інше життя, потрапляє в молох типового талантшоу. Дивно, як СТБ, що славний ними, зважився на побідну сатиру, по суті – самопародію. Ну, а Мелашка розуміє – тут жорстка брехня, а в селі – теж жорстко, та хоча б правдиво.

Натомість Карпо спокушений іншим змієм – новим управляючим, який затягує автомеханіка працювати на "Партію регіонів" – ще одна сатирична лінія. Та недовго музика грала: Карпо лишився без роботи після Майдану, за що його зненавидів – але все ж таки знову відкрив майстерню, повернувшись до джерел.

Читайте також: Серіал "Спіймати Кайдаша" – безжальний діагноз нашого суспільства

Словом, будь-яка спроба вийти за периметр власного обмеженого простору обертається для Кайдашів поразкою. А життя на одній території перемог не додає. Не дивно, що Лаврін, найменш конфліктний, вирішив податися в АТО: війна за Україну має більше смислу, ніж війна українців між собою.

Користувачі соцмереж наввипередки вихваляють акторський ансамбль. Типове питання: "Де всі ці актори були раніше?" Типовий висновок: "А казали, в нас нема україномовних акторів!" Де були раніше – підкажу: або в театрах, або губилися у світі серіалів, які в Україні знімали за російськими лекалами, у російському контексті та для продажу в Росію. Варто було фінансово підтримати питомо український матеріал – актори відчули своє, вони реально купаються в ньому. Звідси – нуль фальші, хіба Мелашка у виконанні Дарини Федини трохи переграє з наївністю.

Проте приз глядацьких симпатій, знову таки, за моніторингом Facebook, відходить до Антоніни Хижняк – її активна, стервозна, неоднозначна загалом Мотря дає в серіалі соло. А з Карпом (Тарас Цимбалюк) у них дует, у якому жодної фальшивої ноти. Це не означає, що інші провідні Кайдаші та їхні сусіди впоралися гірше. Просто Мотря як персонаж несе навантаження головної антагоністки. Такою є, наприклад, "гадюка" Алексис Колбі з культової "Династії" – роль повернула в зеніт слави акторку й письменницю Джоан Коллінз. Доходить до того, що будь-яка, навіть штучно налагоджена стабільність, будь-яке перемир'я опиняється під загрозою, щойно на сюжетному обрії з'являється Мотря. Нічого не робить, просто йде – а напруга, мов у першокласному трилері.

"Спіймати Кайдаша" яскраво демонструє, що можна зробити за правильної і вчасної державної підтримки. І загалом – правильної гуманітарної стратегії. Зрештою, українська класика має чимало сюжетів, при грамотному підході цілком актуальних у наш час та придатних для адаптації. "Катерина" і "Захар Беркут" усім у поміч…

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Андрій КОКОТЮХА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини