Тероризм, ядерна катастрофа, цунамі та сьогоднішня епідемія належать до категорії провідних ризиків. Вони можуть мати величезний вплив: насамперед на людство, а також на економіку, політику, культуру, соціальну сферу, навіть у випадках, коли ймовірність, що вони здійсняться, слабка. Сучасне суспільство пригнічене передчуттям небезпеки, яку воно часто саме ж і продукує та до якої не знає, як підступитися, пише для "Тижня" Мішель В'євйорка

Ми не відразу дізнаємося, наскільки доброю була логістика протидії коронавірусові на різних рівнях: місцевому, національному, міжнародному. Наскільки правильними й ефективними були рішення, що їх ухвалили потрібної миті відповідальні за публічні дії, керівники підприємств, інституцій, організатори різних заходів тощо: ми не знаємо, коли епідемія закінчиться і чи буде цей кінець тимчасовим або остаточним.

Проте ми вже можемо винести уроки з нинішньої ситуації для нашого індивідуального та колективного існування. Їх п’ять.
Перший урок: людський фактор тут багато важить, навіть якщо видається, що сам феномен нас торкається поза жодною нашою відповідальністю. Хіба нинішня епідемія ніяк не пов’язана зі способом харчування, браком гігієни, зі ставленням до природи, починаючи з деяких тварин? Хіба її швидке та планетарне поширення не спричинили наші культурні моделі, що високо цінують туризм і нескінченні пересування? Наскільки адаптованими є моніторинг, сигналізація про небезпеку, напрями наукових досліджень?

Читайте також: Ліберальна демократія постала перед найважчою екзистенційною кризою з 1945 року

Другий урок: ризик епідемії зобов’язує нас осмислювати наше існування у глобальних просторово-часових вимірах, на перспективу, в усій складності. Тож, починаючи від локального споживання маленького ссавця – панголіна (найімовірніша гіпотеза), придбаного на ринку в Ухані, епідемія поширилася на цілий світ у той самий час, як вона паралізувала Китай. Це не може не п­ідштовхнути до нових роздумів про глобалізацію, зокрема економічну, і не заохотити відновити дебати про деглобалізацію та наші концепції сільськогосподарського й індустріального виробництва.

Третій урок: епідемія коронавірусу має політичні та соціальні наслідки, що змінюються від держави до держави. У Китаї режим намагається посилити контроль над суспільством і показує своє найавторитарніше з можливих обличчя, але й домагається певних результатів. В Ірані або в Єгипті спостерігається радше недостатність влади: авторитаризм спрацьовує, можливо, у Китаї, але не в інших країнах. У демократіях епідемія є для влади приводом закликати до єдності нації та відсунути на другий план питання, що розділяють суспільство. Це може принагідно сповзти до авторитаризму.

Четвертий урок: економічні наслідки епідемії можуть спричинитися до геополітичних змін. Захід у цій ситуації відчуває не лише масштаби економічної потужності Китаю, а й залежність від нього в багатьох галузях, зокрема високотехнологічних. Звідси – очікування або тиск Сполучених Штатів із метою цю залежність зменшити, що може впливати на подальші відносини Америки з Китаєм.

Читайте також: Імітація боротьби та знущання над людьми: три карантинні ініціативи уряду, що не витримують критики

Тривоги, пов’язані з епідемією, вправно знаходять своє продовження в чутках, фейкових новинах і виявах расизму, наприклад щодо "жовтої небезпеки". Населення може панікувати: одні складують у себе продукти, як під час війни, інші, побачивши, як падає біржа, перетворюють свої заощадження та акції на золото або валюту, посилю­ючи фінансову кризу, якої бояться. Соціологи називають це пророцтвом, що самореалізується.

Але також є п’ятий урок: епідемія здатна, як казав Ульріх Бек – батько ідеї "суспільства ризику", виявитися "катастрофою емансипації", породити більше су­спільних благ. Спочатку струсонути, щоб упередити ризик, а потім, якщо він конкретизується, створити нові, оновлені та зміцнені форми громадянської свідомості. Заохотити способи дії, форуми, дебати, нове асоціативне життя, культурні зміни, які виникнуть поза урядами чи парламентами.

Завдяки нинішній епідемії миттєво прогресує гігієна: ми ніколи так часто не мили руки! Принцип вакцинації, що став би оптимальною відповіддю коронавірусові, віднаходить свою легітимність, що розвалювалася в останні десять років під натиском ірраціональності. Той факт, що першими на лінії фронту проти коронавірусу опинилися медики, вчені, епідеміологи, фармацевти, відсуваючи трохи з авансцени політиків, відновлює довіру до науки, прогресу, дослідження. Популізм, фейки, звичайно, не зникнуть, але їхній простір дещо зменшиться.

У такий спосіб епідемія спонукає нас мислити солідарно, що може вплинути на наші економічні моделі та наші очікування від держави, далі геть від неоліберальної логіки. Боротьба з нею не повинна заважати нам думати!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube