MENU

Якісна вища освіта. Чому сьогодні вона не може бути безкоштовною?

714 0

Вища освіта в Україні

На відміну від уявлень про середню освіту, де назагал панує консенсус, дискусія про те, публічним чи приватним благом є вища освіта, не має кінця, пише Тарас Добко у блозі для НВ.

Здобуття середньої освіти є передумовою для вирівнювання життєвих шансів громадян незалежно від їх вроджених здібностей, соціального походження, майнового стану чи обраної професійної кар'єри. Завдання держави – створити за кошти платників податків умови для більш-менш рівного доступу до якісної шкільної освіти, байдуже – надаються освітні послуги в системі державної чи приватної освіти, у великому місті, провінційному містечку чи селі, великій чи малій школі, світському чи релігійному закладі освіти тощо. Загальна середня освіта є публічним благом, яке має надаватися і приносити користь кожному на більш-менш тому самому рівні.

Тому нас напружують повідомлення про елітні і/чи націлені на прибуток школи з височезною оплатою за навчання, особливо в умовах, коли ціла система середньої освіти назагал перебуває не в найкращому стані. Ми готові миритися з елітаризмом і комерціалізацією у шкільній освіті, коли передусім йдеться про надання екстравагантних послуг на тлі добротної загальнодоступної системи освіти. Нас не дуже хвилює здатність багатія придбати яхту чи купити путівку для космічного туризму, але нас тривожить спроможність грошей вирішувати, якого рівня базові медичні послуги отримує людина, чи на який рівень безпеки на вулиці може розраховувати пересічний громадянин. Якщо публічні блага чи послуги є більш-менш якісними і загальнодоступними, з етичної точки зору ми готові толерувати різні екстравагантності, які можуть собі дозволити лише дуже заможні громадяни.

А що з вищою освітою? Чи Гарвард, Кембридж, МІТ та інші елітні світові університети є такою ж екстравагантністю? Не існує єдиної точки зору, яким благом є вища освіта – приватним чи публічним. Можливо, правда тут і справді десь посередині.

Читайте також: Дистанційне навчання: що буде з педагогами?

Протягом 19−20 століття усе більше поширювались уявлення про вищу освіту як публічне благо. Внаслідок маємо процес одержавлення вищої школи, коли засновником, власником і головним інвестором переважної більшості новостворюваних університетів стає держава. Сюди ж належить перехід до масової вищої освіти, коли після Другої світової війни в Західній Європі не лише значно зросла кількість студентів, а й істотно змінився їх соціальний склад.

Цьому теж сприяв все більший прогрес науки і зростання вартості наукових досліджень, все більше значення наукових винаходів у перетворенні повсякденного життя людей і їхня комерціалізація. Держава виступила одним з розпорядників значного капіталу, здатною на вагомі інвестиції в університети для здійснення дорогих наукових розробок. Крім всього іншого, університети мали виконувати, з точки зору державної політики, вагому суспільну функцію – поширення національної ідеї і плекання самобутньої культурної ідентичності держави-нації. Як наслідок, в окремих країнах взагалі не існує недержавних закладів вищої освіти.

Без сумніву, були винятки. Попри появу мережі державних вишів, США, наприклад, зберегли авторитетну і потужну систему приватних університетів. Та навіть Америка є винятком, який у свій спосіб підтверджує правило. Одним з ключових американських переконань є уявлення про вищу освіту як "великого вирівнювача", один з головних важелів висхідного руху соціальними ліфтами молодих людей з фінансово незабезпечених родин. Звідси постійні дискусії в американському публічному просторі про проблему космічних цін на навчання в найкращих приватних вишах, про накопичений випускниками трильйонний борг, який невідомо як вони зможуть повернути, про все більше перенесення на плечі самих студентів та їх родин тягаря оплати за навчання навіть в державних вишах. З іншого боку, тривкий баланс між державними і недержавними вишами в США великою мірою опирається на систему засадничих переконань, характерних для питомо американського способу життя. В основному, американська мрія ґрунтується на недовірі до "великого уряду", вірі у раціональність ринку і продуктивність змагальності у справі підвищення якості та ефективності, а також на відданості ідеалам рівних можливостей і соціальної мобільності незалежно від релігійних, расових, етнічних, статевих і соціальних відмінностей. Зокрема, на уявленні про університетську освіту як "десь посередині" між приватним і публічним благом. Де проходить межа цього "посередині" – справа відкритого публічного діалогу, поточних суспільних завдань, а також візії і порядку денного майбутнього.

Останні три десятиліття ситуація з тлумаченням істотно змінюється – маятник хитнувся в сторону посилення уявлення про вищу освіту як приватного блага. Не в останню чергу це стало наслідком послаблення візії держави загального добробуту, через що почала зростати конкуренція за обмежені публічні фонди. Витрати на вищу освіту неминуче будуть знижуватися порівняно з часткою витрат на охорону здоров’я, початкову і середню освіту, громадську безпеку чи транспорт. Список суспільних потреб чималий. Але, на відміну від згаданих суспільних благ, для забезпечення потреб вищої освіти є природний альтернативний спосіб – оплата за навчання від студентів. Коли економіка буксує і доходи від податків падають, раніше чи пізніше держава перекине більшу фінансову відповідальність на самі виші з надією, що через збільшення оплати за навчання вони зможуть закрити свої бюджетні діри. У відповідь на зменшення державного фінансування вищої освіти навіть державні виші все частіше вдаються до фінансових стратегій і практик (на зразок фандрейзингу серед випускників й інших приватних жертводавців), які стирають відмінності між державними і приватними університетами.

Зростання очікувань самих студентів щодо кількості та якості сервісів у їхніх вишах, а також збільшення бюрократичних вимог і урядових інструкцій без отримання додаткової фінансової підтримки для їх виконання, змушують самі університети ставати промоутерами уявлення про вищу освіту як приватного блага. Чималим тягарем для бюджетів університетів є забезпечення приватності студентів і працівників, запобігання дискримінації, створення інклюзивного середовища для людей з особливими потребами тощо. Зростання вимог студентів до якості супутніх послуг, включно зі спортом, проживанням, високим рівнем технологічного супроводу, зонами для відпочинку змушує університети викручуватися, як тільки можуть.

Для повноти картини варто теж згадати, що політики, працедавці, батьки і студенти все більше цікавляться, наскільки цінною є вища освіта порівняно з альтернативними можливостями здобуття студентами необхідних навичок і компетентностей для покращення їхніх шансів на ринку праці. Наявність якісної вищої освіти позитивно корелює з рівнем заробітку. Люди чітко усвідомлюють: отримані в університеті знання і навички мають істотний вплив на життєвий успіх молодої людини та її приватне життя. Вища освіта є значним приватним благом. Та не завжди і не всі поділяють переконання, що "ціннісна пропозиція" вищої освіти є кращою ніж "додана вартість" від альтернативних надавачів освітніх послуг. Все частіше університети зобов’язані обґрунтовувати цінність університетського диплому не стільки за допомогою апеляції до важливих суспільних матерій, на які вища освіта спрямована як публічне благо, скільки на основі аргументації про вищу освіту як найбільш оптимальний інструмент висхідної економічної мобільності. Подобається нам це чи ні, така оптика – результат перенесення корпоративного мислення у сферу управління вишів. А також наголошення на ролі університетів як двигунів економічного прогресу в економіці знань. Тут, як і в багатьох інших речах, важливо не впасти у крайнощі – не підмінити підприємливий університет університетським підприємством.

Донедавна в Україні навіть у правовому полі панувала дихотомія між двома типами вишів, що вело до протиставлення уявлень про вищу освіту як публічного і приватного блага. З одного боку – державні неприбуткові виші як виразники уявлення про вищу освіту як публічне благо. З іншого – приватні прибуткові виші як носії уявлення про вищу освіту як благо приватне, яке може бути товаром і предметом ринкової логіки. Певне розмивання цього протиставлення розпочали саме державні виші, які вже віддавна практикують набір студентів на контрактну форму навчання, визнаючи тим самим амбівалентність вищої освіти як блага.

З 2015 року в правове поле України було введено ще одну категорію – приватного неприбуткового вишу. На зразок того, як в США існують державні, недержавні неприбуткові і недержавні комерційні університети. Цікаво, що виші, які скористалися цією правовою нормою, можна порахувати на пальцях однієї руки. Чи не свідчить це про те, що в Україні ще продовжує панувати дихотомія щодо розуміння вищої освіти як приватного і публічного блага? Або-або.

В кожному разі, всі доходи приватного неприбуткового вишу звільняються від оподаткування та скеровуються виключно на його діяльність і розвиток. Не передбачено ніяких дивідендів для розподілу між засновниками чи власниками. Так визнається, що вища освіта є публічним благом, яке служить локальній громаді та ширшому суспільству. З іншого боку, університет встановлює оплату за навчання, необхідну для покриття своєї діяльності на належному рівні. Надає інші платні послуги, залучає грантове фінансування, займається фандрейзингом тощо. Залучення додаткового фінансування не лише робить фінансову модель університету більш стабільною, а й дозволяє не перекладати весь тягар на плечі студентів та їхніх родин.

Тож, з одного боку, встановлення оплати за навчання є свідченням, що вища освіта є не лише публічним, а й приватним благом, доступ до якого може і повинен регулюватися через фінансові ресурси, що є в розпорядженні приватних осіб. З іншого – диверсифікація фінансування вишу є свідченням усвідомлення, що вища освіта не є лише приватним благом, а має бути максимально доступна кожному, незалежно від його чи її майнового стану. Наявність доходів з інших джерел уможливлює покриття видатків на навчання тих осіб, які не можуть собі цього дозволити з власної кишені.

Ба більше, успішний фандрейзинг на діяльність та розвиток приватного університету є чи не найбільш яскравим підтвердженням, що цей навчальний заклад сприймається як публічне благо. Це ті ж "податки", лише свідомі, адресні та персоніфіковані. Людина відпускає важко зароблені кошти тільки тоді, коли цінує щось більше, ніж ці кошти. Коли вона бачить в університеті суспільну цінність і загальне благо. Навіть ті, хто маючи таку можливість оплачує повну вартість навчання і тим самим збільшує фінансову стабільність університету, підтверджують публічність блага вищої освіти.

У цьому відношенні приватний університет, чия фінансова модель свідомо включає пристойну частку надходжень з фандрейзингу, є не менш публічним, ніж державний. Довіра і щедрість жертводавців уможливлює менш коштовний чи навіть безкоштовний доступ до якісної вищої освіти через систему соціальних знижок для незаможних. Крім того, дієвою може бути практика низьковідсоткових чи безвідсоткових позик, яка дозволяє окремим студентам, які навчаються на перспективних, з точки зору ринку праці, спеціальностях, відтермінувати оплату за навчання і досить швидко повернути позику після завершення університету та успішного працевлаштування. Всі ці інструменти уможливлення доступу молодих людей з менш заможних родин до якісної вищої освіти є свідченням усвідомлення добротної вищої освіти як публічного блага, на яке заслуговує кожен з потенціалом і жагою вчитися і пізнавати світ.

Читайте також: Виживе гнучкіший: антикризовий план для університетів  

З іншого боку, не слід забувати, що хороша вища освіта в сучасному університеті є плодом самовідданої та творчої праці багатьох людей, одні з яких безпосередньо здійснюють освітній процес, а інші – забезпечують його супровід. Так твориться унікальна екосистема, багатогранне комплексне середовище, яке творчо поєднує традицію і сучасність, спонукає молодих людей безкорисливо шукати правду, творити добро, захоплюватися красою. Створення такого середовища – копіткий і затратний процес. Добротна та якісна вища освіта коштує дорого! Раніше чи пізніше соціально відповідальний неприбутковий університет – як державний, так і приватний – зобов’язаний встановити для студентів із заможніших родин оплату на рівні, який відповідає собівартості навчання. Це – не лише питання фінансової стабільності вишу, а і його суспільної відповідальності перед тими, хто має неабиякий талант, але не має достатніх матеріальних ресурсів. Так, нещодавно прийнята урядова постанова про встановлення індикативної собівартості контрактного навчання для державних університетів – це дуже правильний крок у цьому напрямку.

Поряд з цим вкрай важливо донести до свідомості студентів із заможніших родин, що їх внесок в рахунок повної оплати за навчання є не просто економічною трансакцією, внаслідок якої вони отримують цінне приватне благо, на зразок отримання страви в ресторані в обмін за належно оплачений чек. Кожен, хто оплачує повну вартість свого навчання, демонструє усвідомлення, що вища освіта також є публічним благом, уможливлює доступ до нього тим, кому не пощастило народитися у матеріально забезпеченій родині. Іншими словами, він не просто вносить оплату за отриману послугу, а здійснює соціальну місію – потверджує, можливо в дещо парадоксальний спосіб, вищу освіту як важливе соціальне благо.

Університети не існують у вакуумі. Вони відчувають пресинг економічної кризи, демографічної діри і зростаючої конкуренції. В гіршому разі хтось опускає руки. В кращому – це змушує окремі виші виявляти неабияку винахідливість, щоб крок за кроком покращувати академічну якість освітніх програм, плекати конкурентоздатну науку і впроваджувати інновації, мотивувати своїх викладачів і працівників залишатися в університетських стінах і добре робити свою справу. Як на мене, сучасний університет, незалежно від форми власності, покликаний бути прикладом успішного поєднання ставлення до вищої освіти як публічного, так і приватного блага. І-і, а не або-або.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Тарас ДОБКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини