Останні кілька тижнів трохи розрядили напруженість карантину, але ще додали дискомфорту й підстав для паніки: Київ спромігся вийти на перше місце у світі (!) за рівнем забрудненості повітря, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Причина, як відомо – лісові пожежі на північний захід від столиці, тож дискомфорт стосувався всіх населених пунктів, які трапилися на шляху димових хмар, але ж хто там мірятиме екологію в Іванкові або Димері? Додам, що до того горіло й на Полтавщині, і на Чернігівщині – жодного резонансу. Нарешті внюхали, але не так, аби зробити висновки. А доведеться.

Як годиться, поділюся особистим: екологічні активісти мене здебільшого залишають байдужим. Усе розумію: CO₂, питна вода, пластикові острови в океані – є про що говорити, але якби не так істерично, без кри-и-хітної часточки спекуляції, без бажання налякати й самоствердитися… Проте зараз ідеться не про алармізм, а про дорослий тверезий прогноз. Чи були пожежі несподіванкою? Несподіванкою в наші дні не стане навіть атака метеорита. Може йтися про оцінку ступеня ймовірності, не більше. А стосовно посухи, що насувається на Україну, існує далека від психозу низка спостережень, переконливі математичні моделі, які не залишають нам шансів відсидітися. Реальність така, що морські течії, зокрема в Атлантиці, змінили свій хід, поміняли маршрути циклони – і де була пустеля, запанували зливи (Північна Африка, Близький Схід), а де раніше йшли регулярні дощі – навпаки. Отже, скрізь, де бракуватиме звичної норми опадів, даватиметься взнаки варварське господарювання.

Читайте також: Помста Геї: рецепт уникнення катастрофи людству дали ще чверть століття тому

Безконтрольна вирубка лісів – то ще, виявляється, пів біди. Про догляд лісового господарства взагалі забули, розчищення підліску, прибирання сухостою та хмизу серед пріоритетів лісоводів поступилися наданню якісних послуг для начальства, яке прибуло на полювання. А інтенсивне вирощування монокультур уже призводить до виснаження й фактичної втрати ґрунтів, які, якщо вірити вчительці молодших класів, донедавна були найкращими, найродючішими у світі. Тому тупа звичка підпалити город напередодні сезону, щоб заразом позбутися бур’янів, відтепер не минатиметься, як миналася десятиліттями до того: неперегнила органіка займається зі швидкістю пороху й гаситься приблизно з тим самим успіхом.

До речі, вітаннячко противникам продажу землі: орендовані гектари якось менше сприяють дбайливості й відповідальності за збереження родючого шару. Тут нас чекає ще цікавіший ефект – пилові бурі. У юності, читаючи "Грона гніву" про поневіряння заробітчан на шляху до сонячної Каліфорнії, я чомусь вважав, що йдеться про наслідки Великої депресії, хоча в Стейнбека чорним по білому написано про "пиловий казан" – тодішню екологічну катастрофу континентального масштабу. Нагадаю: після Першої світової Російська імперія (як ми розуміємо, передусім Україна), що до того була годувальницею цілої Європи, впала в перманентний голод. Тож у світі збільшився попит на збіжжя. У Сполучених Штатах і Канаді це викликало бум землеробства й розорювання степових земель. Буквально через кілька років інтенсивної експлуатації гумус деградував і перетворився на дрібний чорний пил, який переносився вітром на сотні миль і засипáв тонким шаром Чикаго, Нью-Йорк, Вашингтон, Бостон, Клівленд. Приблизно той самий ефект спостерігався в ранні 1960-ті в Казахстані, де радянський лідер Хрущов вирішив підняти цілинні землі й кинув на їхнє освоєння колосальні ресурси, – вивітрювання, деградація, катастрофа.

Читайте також: Україна в огні: катастрофу поборюють не так завдяки, як усупереч діям влади

Уявити, що цей сценарій фільму жахів може стосуватися України, наразі важко. Аж ось що пише в мережі колега Денис Казанський: "Ще одна біда, яка спіткала цієї весни Полісся, окрім пожеж – піщані буревії. Через знищення лісів і лісосмуг, а також через посуху вітер піднімає в повітря та переносить хмари піску, який потім укриває все навколо. У Малинському районі поля тепер нагадують Сахару. Вигляд цього доволі дикий". Перша ластівка. З весною!

Масштаб завдань, які постануть або вже постали перед країною, якщо описані вище зміни матимуть не циклічний, а більш-менш стабільний характер, наразі важко навіть усвідомити. Не йдеться про комплекс заходів у табличці Excel якогось одного міністерства – на нас чекають виклики справді національного виміру. А це своєю чергою вимагатиме двох засадничих обставин: виняткової кваліфікації та виняткової довіри. Кваліфікації та злагодженості тверезих технократів у великій кількості, які здатні нейтралізувати або бодай пом’якшити природні катаклізми. Довіри, яка дозволить спертися на підтримку консервативного населення або принаймні уникнути його спротиву. А тепер увімкніть телевізор і подивіться перше-ліпше ток-шоу з політиками. Ви як хочете, а мені лячно!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube