Майже щодня десь опівдні я дивлюся канадський суспільний телеканал CBC, що подає останню інформацію про COVID-19, пише для "Тижня" Єжи Онух

Спершу повідомлення національного значення зі щоденними новинами озвучує прем’єр-міністр Джастін Трюдо, потім про останні події інформує спеціальна урядова група під керівництвом віцепрем’єрки Христі Фріланд. Далі йде інформація з кожної провінції. Як мешканець найбільшого міста найгустіше населеної провінції Онтаріо, я слухаю, що нового сталося за день на регіональному фронті боротьби з епідемією.

Нещодавно прем’єр Онтаріо порушив питання поширення вірусу в будинках для літніх осіб і закладах для хронічних хворих. Доповідала провінційна міністерка тривалої медичної опіки. Мушу зізнатися, що доти я не знав, що в Онтаріо існує відповідне міністерство, яке визначає своє завдання так: "Працювати задля того, щоб наш сектор тривалої медичної опіки мав належні перспективи розвитку для піклування про дедалі старіше населення".

За даними останнього загального перепису, понад 7% літніх людей, або сеніорів, як часто кажуть у Канаді, віком 65 років і більше перебувають у різноманітних закладах для людей похилого віку. У віковому контингенті понад 85 років цей показник сягає вже 30%. У 14-мільйонному Онтаріо в 629 різноманітних будинках для літніх людей перебувають понад 78 тис. пацієнтів.

Читайте також: Час замислитися й поставити собі справді важливі запитання

Як свідчать епідеміологічні дослідження, майже 50% смертельних випадків унаслідок ускладнень, спричинених коронавірусною інфекцією, стаються в закладах для людей похилого віку.

Ця проблема характерна не тільки для Канади. Мало не такий самий відсоток смертей, спричинених COVID-19, реєструють у більшості країн Західної Європи, що підтверджують останні дослідження, здійснені Лондонською школою економіки (ЛШЕ). Епідеміологічні дослідження, які нещодавно оприлюднила Міжнародна організація з визначення політики у сфері тривалої медичної опіки, було проведено в п’яти різних країнах Європи: Італії, Іспанії, Франції, Ірландії та Бельгії. З опублікованої доповіді випливає, що від 42% до 57% смертей від COVID-19 сталоия в будинках тривалої медичної опіки.

Аделіна Комас-Еррера, наукова співробітниця й асистентка професора в ЛШЕ, яка координувала дослідження, розповіла, що такий високий відсоток смертей серед пацієнтів будинків опіки для літніх людей виявився для дослідників несподіваним.

"Ми переглянули багато повідомлень і побачили великі цифри, але думали, що так сталося лише в кількох закладах. Ми не усвідомлювали, що насправді високий відсоток смертей був майже всюди. Дуже важливо з’ясувати, чи можна перевести деяких пацієнтів до альтернативних закладів для самоізоляції із кращими для них умовами", – сказала Комас-Еррера.

Але звідки ця несподіванка? Скупчення в невеликому просторі великої кількості літніх людей, часто з багатьма хворобами, було бомбою з годинниковим механізмом, що вже давно цокав. Як виявилося, вірус швидко знайшов шлях до тих будинків, здавалося б, "спокійної старості", до того ж у багатьох високорозвинених державах. Чи можна було цього уникнути? Імовірно, так, але оскільки цього не сталося, то маємо змогу пролити трохи світла на одну з таємниць західної цивілізації.

Читайте також: Невіра влади й суспільства у вірус ставить Україну на межу катастрофи

Ідеться про ставлення до людей "золотого", або "третього", віку, як евфемічно характеризують населення постпродуктивного віку, тобто тих, кому за 65 років. Те, що багато хто з нас певної миті життя опиняється в будинках для людей похилого віку або інших осередках опіки про дедалі старіше суспільство, стало нормою. Причин цього так багато, що побіжний аналіз тут навіть не варто починати. Можна тільки стверджувати, що це "факт життя", який певної миті постає перед нами в розвиненому прогресивному суспільстві.

Ми розбудували інституційні системи навіть із міністерствами, які мають завдання впоратися з викликом, що полягає в старінні суспільства. З одного боку, сучасні технології й агресивні медичні процедури дають нам змогу доживати довгих літ, а з іншого – ми приречені на атомізоване існування в розірваних суспільних структурах. Так уже склалося, і всі ми згодні, що певної миті життя наше місце стає десь там, за межами родини, без близьких і приятелів. Там, де ми живемо в більш-менш комфортних умовах, чекаючи на… цього разу новий і ще не вивчений вірус, нещадний до покоління літніх людей.

COVID-19 застав світ, що не сподівався на нього, і водночас відсунув завісу, за якою нинішні суспільства, що формують сучасні держави, сховали багато своїх таємниць. Несподівана пандемія створила ситуацію кризи. Грецьке слово κρίσις (krísis) походить від дієслова κρίνω, що означає відокремлювати, розрізняти, вирішувати, судити. Може, саме тому виклики, перед якими ми тепер постаємо й із якими боротимемося, потребують передусім оцінки, щоб потім можна було перейти до диференціації та зрештою до правильної постанови.

Процеси, які нині почалися, безперечно дають нам змогу вдатися до багатьох нових спостережень і рефлексій, а зрештою – до нового самовизначення. З’явилося багато питань, на які ми ще довго шукатимемо відповіді. Але по суті це вже не питання для численних пенсіонерів будинків спокійної, інституціалізованої старості, час яких несподівано швидко добігає кінця.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube