MENU

Обираючи свій варіант історії, ми насправді обираємо власне майбутнє

232 0

Днями знову спалахнула дискусія, чи існує об'єктивна історія, чи її переписують знов і знов, чи це об'єкт маніпуляції, чи треба захистити історію від переписувань.

Я хотів би подивитися на це із позицій модерного, постмодерного та метамодерного мислення (помаранчевого, зеленого та жовтого, кому така термінологія зрозуміліша).

1) Із позицій модерного мислення наукове знання є об'єктивним. Науковий ідеал модерного мислення – це фізика: ми ставимо експеримент, вимірюємо результати, пропонуємо теорію, яка описує результати цього експерименту та передбачає результати наступного, проводимо наступний експеримент, коригуємо теорію тощо.

Читайте також: Абсолютна зброя: триває справжня семантична війна за право викреслити ворога з реальності

Але не всі науки відповідають цьому ідеалові, особливо гуманітарні. Психологія та соціологія ще більш-менш, а історія точно не відповідає: ми не можемо поставити експеримент. Тому історія обмежується описом фактів, які можна точно встановити, і гіпотезами щодо фактів, які можна встановити з більшою або меншою достовірністю. Інтерпретацію фактів у найкращому разі розглядають як спекуляцію, у найгіршому – як маніпуляцію. Історичний наратив припустимий у художньому творі, у крайньому разі – у науково-популярному (з обов’язковим попередженням читача). Історію треба захистити від переписування, від маніпуляції, від узагальнень, від інтерпретацій і наративів.

2) Із позицій постмодерного мислення немає ніякого об’єктивного знання – все знання є конструйованим і залежним від контексту. Історію кожен переписує, як йому заманеться, вся історія складається з інтерпретацій, і навіть коли хтось намагається просто "викласти факти", це вже інтерпретація, це вже наратив (адже навіть підбір фактів є інтерпретацією: щось долучаємо, а щось не долучаємо до розгляду, виходячи із власного внутрішнього наративу, у найкращому разі – усвідомленого). Навіть фізики об’єктивної не існує, тому що вже за кілька кроків від класичної механіки "більярдних куль" починаються контрінтуїтивні наративи, розроблені у закритих спільнотах вчених і тільки їм зрозумілі. Ви вважаєте фізику об’єктивною наукою? А що тоді таке Копенгаґенська інтерпретація квантової механіки (яку поділяєють хіба що половина науковців, хоча це найпоширеніша інтерпретація)? Це ви називаєте "об’єктивним знанням"?

Отже, із позицій постмодерну є лише наративи, і кожен має право на свій. Твій наратив не є обов’язковим для мене, а мій – для тебе. Але якщо мій наратив тобі сподобається, ти можеш його прийняти. Тут народжується постправда: будь-що, у що вірить достатня кількість людей, є нічим не гіршим від будь-чого іншого, у що вірять інші люди.

Читайте також: ГУЛАГ не лише переміг Аушвіц, а й використав його – В'ятрович

3) Із позицій метамодерного мислення обидві несумісні позиції модерну й постмодерну правдиві одночасно. Є факти, які ми намагаємося встановити якомога точніше, але ці факти нічого, нічогісінько не варті без інтерпретацій. А інтерпретації – це завжди наративи. Все, крім фактів, є наративами. Але ці наративи не є нейтральними: ми придумуємо їх не лише аби впорядкувати свої уявлення про світ, а й для того, щоби з їхньою допомогою змінити світ так, як вважаємо за потрібне.

Історія завжди є сукупністю наративів (необов’язково корисних, необов’язково шкідливих), і поза наративами ніякої історії немає, а є лише нагромадження незрозумілих фактів (хай навіть точно встановлених) і символів (хай навіть привабливих). За всіма наративами ховається такий собі великий наратив (“grande histoire”), що відображає наше уявлення про світ. Отже, переписування історії (переписування наративів) є не просто розвагою чистого розуму, а інструментом (навіть зброєю, якщо ми протистоїмо тому, що вважаємо злом).

Обійтися без наративів неможливо – вони необхідні нам, аби владнати хаос, для самоідентифікації, взаємної ідентифікації та нормального життя суспільства. Але ми мусимо бути свідомі того, що наратив є спрощенням, конструктом, частково фікцією, і ставитися до нього з певною долею іронії, а водночас із великою щирістю – адже нещирий наратив (якщо ми розповідаємо іншим те, у що не віримо самі) є чистою маніпуляцією. Обираючи свій варіант історії, ми насправді обираємо своє майбутнє, бо історичний наратив має тяглість – і він виштовхує нас у таку версію майбутнього, яка відповідає нашій інтерпретації минулого. А вже обирати своє майбутнє – безумовне право людини.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Валерій ПЕКАР


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини