MENU

Абсолютна зброя: триває справжня семантична війна за право викреслити ворога з реальності

687 0

Напишу про історію, свята й перемогу.

Історія складається з фактів та інтерпретацій. Зазвичай фактів ми знаємо не дуже багато, особливо про старі часи. І навіть про нові часи факти можуть бути приховані чи спотворені: згадайте, скільки правди про ХХ сторіччя було засекречено та стало доступним лише в часи "перебудови" чи навіть на початку ХХІ сторіччя, а певні набори фактів засекречені дотепер (назбирані по крихтах, вони фігурують у творах Віктора Суворова, Марка Солоніна тощо).

А що ж до інтерпретацій, тут уже кожне суспільство, спільнота чи окрема людина має повну свободу. Факти без інтерпретацій небагато варті: наприклад, ми можемо дізнатися з архіву про загибель мільйонів людей під час Голодомору, але що це було? Навмисно чи випадково? Сплановане з центру чи створене ініціативними дурнями на місцях? Спрямоване проти конкретного етносу чи проти конкретного соціального прошарку? І якщо сплановане та спрямоване, то ким і навіщо? Яка була кінцева мета? І так далі.

Інтерпретації можна заперечувати, і навіть факти можна заперечувати (інакше не існувало би в багатьох країнах кримінальної відповідальності за заперечення болючих і важливих для національного усвідомлення фактів). Замість одних інтерпретацій можна пропонувати інші. Інтерпретації воюють між собою, перемагають, схрещуються, розщеплюються, дають нові плоди, заперечують одна одну або доповнюють, розвивають. Так звана "історична правда" є соціально-політичним конструктом, створеним із фактів (підібраних під мету) й інтерпретацій (розроблених під мету).

Читайте також: Через 75 років по Другій світовій Україна все ще лишається полем битви. Нині – щодо пам’яті про війну

Отже, історія завжди представляє собою сукупність наративів, тобто оповідей. Ці наративи передаються з покоління в покоління, або ж наступне покоління їх відкидає, створюючи свої. Саме тому Ярослав Грицак говорив, що кожне покоління повинно мати свою історію, що кожне покоління зобов’язано переписати історію наново.

Саме тому став можливим історичний рефрейминґ, що, за словами одного із провідних російських стратегів С. Б. Переслєгіна, робить історію "абсолютною зброєю, яка викреслює супротивника з реальності: замість чергового покоління супротивника народжується покоління, що належить країні, яка приватизувала історичний процес". Так народжується понятійна (семантична) війна – за визначенням голови адміністрації президента РФ А. Е. Вайно, це "війна за право давати явищам і подіям імена – є найвищим рівнем війни".

Як конструювалася історія ХХ сторіччя, уже давно відомо з досліджень. Зараз історики лізуть глибше й пояснюють нам, як конструювалася історія попередніх століть. Для спільної історії потрібен тривалий діалог, примирення й порозуміння. Уявіть собі спільну християнсько-мусульмансько-юдейську історію хрестових походів – коли вона буде написана? (А колись таки буде.) Або ж спільна історія виникає внаслідок чистої перемоги в семантичній війні, у битві наративів. Що ми сьогодні знаємо про війну між Римом і Карфагеном? Лише римську версію, бо карфагеняни своєї не залишили.

Але повернымося в наш час. Станом на 2020 рік виокремилися й чітко окреслилися два метанаративи щодо Другої світової – "можем повторить" і "ніколи знову". Кожен із цих метанаративів детально опрацьований і включає в себе велику кількість складових наративів про окремі фрагменти великої історії.

Читайте також: Не бійтеся бути радикалами, якщо за вами правда – В'ятрович

Я розумію людей, які святкують День перемоги 9 травня, тому що з цим у них пов’язана сімейна традиція чи певна особиста історія. Я розумію людей, які відмовляються святкувати День перемоги 9 травня. Я розумію всіх. (Чому люди святкують 23 лютого, я описав в окремій статті, і подібну соціопсихологічну аналітику можна написати щодо кожного свята.)

Однак і всі, кого я розумію, мусять також зрозуміти, що ці дні нині стали символами двох протиборчих метанаративів. Це не спорт – символічна війна за символічну першість, після якої супротивники потискають руки й усміхаються. Це справжня семантична війна за право викреслити супротивника з реальності, як частина великої війни, в якій історією послуговуються як абсолютною зброєю.

Мені особисто шкода великого свята Дня перемоги, яке в роки мого дитинства та юності було святом шани тим, хто переміг нацизм. Але такого свята більше нема – воно приватизоване та поставлене на службу. У цього свята нині конкретний шеврон із триколором, георгіївська стрічка та власне місце у строю. Уявіть собі, що це старий друг чи родич, який завербувався у ворожу армію і взяв до рук зброю, щоб убити вас і ваших близьких.

Це вже більше не історія. Це вже більше не минуле. Тепер це майбутнє. А майбутнє завжди є предметом вибору. Кожна людина вибирає собі один із двох метаранативів – "можем повторить" чи "ніколи знову". (Якщо ви відмовляєтеся вибирати, вибір зроблять за вас інші.) Ваш вибір визначає ваше майбутнє. Вибір більшості означає майбутнє країни.

(Пропоную почитати також мою стару статтю про перемогу над нацизмом лише як часткову перемогу людства.)

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Валерій ПЕКАР


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини