Трошки непроханої філології, або Чому ми транслітеруємо російські оніми
У бесідах про фемінітиви дуже часто з'являється дивний аргумент, буцім через фемінітиви настане юридичний колапс, бо ніколи їх не було, а тепер будуть і нічо не ясно. Цей аргумент безглуздий, бо ситуацій є дві.
А) В нас немає чітко визначеного переліку професій, які вказуються саме так, а не інакше. В цьому випадку ми вживаємо фемінітиви, а якщо особа не здатна розпізнати граматичний жіночий рід і це стає для неї проблемою – ця особа безпросвітно тупа і диплом купила за гроші. Шкільний атестат теж.
Б) В нас є чітко визначений перелік професій, які вказуються саме так, а не інакше. В такому разі ми чинимо згідно з вимогами і праведне обурення має бути скероване на потребу розширити цей перелік, включивши до нього фемінітиви.
Читайте також: Протистояння української літератури з імперською Росію триває
Але в транслітерації онімів ситуація разюче інша і саме в питаннях транслітерації цей аргумент застосовний. Тому що Умовний Пилип Романович і Умовний Філіп Романович – це дві різні людини, і з юридичного погляду, і суто з міркувань здорового глузду.
На відміну від фантастичних колапсів через фемінітиви, проблеми нетранслітерованих онімів у документообігу – річ абсолютно неілюзорна, і люди, в котрих у свідоцтві про народження записане одне ім'я, а в паспорті инше – річ цілком реальна, і не раз це стає перепоною, скажімо, при спадкуванні чи подібних процесах. Бо ви можете до піни на вустах казати, що Владімір – це те саме, що Володимир, але ніхріна. Це два різні імені.
Читайте також: Вимушена українізація: секретна постанова 1953 року вимагала відійти від русифікації
Якщо ви захочете назвати свою дитину Владіміром – ви можете це зробити. Якщо ви захочете назвати свою дитину Володимиром – ви можете це зробити. І це будуть два різні імені, бо це, пробачте, два різні імені. Так само як Оксана і Аксенія, Пауль і Павло, Євстафій і Остап, та навіть Саша і Леся. Вони можуть тисячу разів походити з одного джерела, але факт залишиться фактом – вас звати саме так, як записано у вашому паспорті. Принаймні з юридичного погляду. І бажання прикидатися, що російські імена – насправді споганені українські, чести нікому не робить.
Як на мене, це чергова ітерація тези про спільність мовно-культурного простору в гіршому випадку, і невиправдане причісування мовних засобів – у кращому.
Сеанс непроханих філологічних розмислів завершено.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
