Суть цього аналізу не тільки в тому, щоб виміряти ефект російської пропаганди, але і усвідомити власні можливості, пише Андрій Сабініч у блозі для НВ.

Невдовзі мине третій рік з моменту введення в дію рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів. У народі цей указ відомий забороною російських соцмереж, веб-ресурсів та програмного забезпечення із відкритим російським корінням. Днями влада має вирішити – продовжувати заборону чи анулювати її.

Ще від перших місяців дії указ зустрівся із критикою як з боку наших громадян, так і західних партнерів. Направду, не перебуваючи у контексті України-2016, заборона найпопулярнішої на той момент соцмережі ззовні виглядала як прямий наступ на свободу слова. Українська влада блокує опозиційні їй платформи, які читає простий народ. Президент запроваджує колосальну цензуру. Україна все одно сидітиме Вконтакте та в Одноклассниках.

Та чи є сенс вступати до подібної риторики? Звісно, можна наводити десятки досліджень авторства MIT, Гарварду та OSINT-проєктів про те, як вдалі маніпуляції впливають на громадську думку через соцмережі. Можна розповідати про $1 мільйон, що його ще 2012 року Служба контррозвідки РФ розподілила на фінансування технологій стеження за соцмережами. Можна зливати десятки ботоферм з Ольгіно, які продукують сотні коментарів на день, аби відстояти задану позицію. Та чи це – вичерпні аргументи?

Читайте також: Кулеба: ВКонтакті – це капсула русского мира в Україні

Навряд, адже у світі постправди кожна теза неодмінно знайде свою антитезу. Натомість для аргументації та діалогу навколо цієї теми варто застосувати do-it-yourself підхід. Тож пропоную звернути увагу на логіку і застосувати базовий аналіз для розуміння наслідків заборони-відновлення російських соцмереж в Україні. Russia Today та Россия-24 у цьому контексті відіграватимуть допоміжну роль.

Ще 2015 року – після відкритої інтервенції регулярних військ РФ на територію України – аудиторія Вконтакте складала 13 мільйонів користувачів. І попри розповсюджений міф про "тільки музику послухати", більша частина часу в соцмережі витрачалась на стрічку новин, перегляд фотографій та листування.

Вже 2019 року аудиторія Вконтакте знизилась утричі – до 4 мільйонів користувачів. Водночас, відповідно до тогорічних досліджень, проросійська риторика посилила свої позиції: публікації про "громадянську війну", "бардак в Раді" і "федералізацію" лідирують.

На додачу, інформаційне поле Вконтакте негативно відображає усіх політичних фігур України, очевидно не захищаючи певну сторону. Простіше кажучи, зрада розганяється by design. З усім тим, деякі політики все ж отримують позитивні оцінки: це Мураєв, Вілкул та Зеленський. Три з чотирьох негативних публікацій приходяться на Порошенка, ПЦУ та "скачущих чубато-шароварных небратьев".

Окрім антиукраїнського напрямку, відшліфований наратив Вконтакте працює і на примирення: тези про братання із Росією не вщухають від початку російсько-української війни. Також існує ціла мережа нібито проукраїнських груп – на кшталт Майдан 3, ПАТРІОТ УКРАЇНИ та Імпічмент Порошенку, які фактично продукують проросійський контент.

Так, наприклад, одна з найпопулярніших за охватом публікацій ставить у поле зору Кравчука, Кучму, Ющенка та Януковича і декларує, що "все, что досталось от СССР, они проср*ли и ничего не создали!"

Зрозумівши логіку роботи російських соцмереж до і після блокування, спробуємо змоделювати сценарій повернення України в інформплощину Вконтакте, тримаючи в голові регулярну роботу спецслужб РФ і у Facebook.

На початку, в перші кілька місяців, ефект від повернення до орбіти Вконтакте буде непомітний. Всеукраїнський майдан не збереться скидати чергового президента, хлопці не розвернуть зброю на Верховну Раду, а сепаратистський шабаш у Львові все ще залишиться мріями шовіністів. Це утворить синдром "хибної тривоги" і заспокоїть пильність влади, адже обурене населення схаменеться, а заподіяної шкоди не буде видно. Вже взимку нові політичні та суспільні проблеми перекладуть питання Вконтакте у довгу шухляду.

Декілька місяців потому нова інформатака з боку РФ розповсюджуватиме публікації про ""фашиста Бандеру", день народження якого відзначатимуть на початку січня. Згодом піде спроба нівеляції дня захисника України днем "защитника отечества" у лютому. Закріпить результат підбурювання фейковими постами оказій української політики. Не сумніваюся, що їх вистачатиме.

Що це означатиме для нас? По-перше: розпорошення, себто послаблення інформаційного фронту на відверто ворожій території, де правила визначає ворог. Сподіваюсь, ніхто не має ілюзій щодо життєздатності українського контенту Вконтакте.

Додасть перцю культурна експансія: нативна російська канва усіх медіа якщо й не зробить з людей сепаратистів, то однозначно "подружить" з російським контентом. Для цієї теми буде просуватися два наративи: пропутінський "за дружбу з РФ та мир" і антипутінський із "нормальними росіянами".

Мізки українських користувачів також стануть полігоном для випробування гострих тем – від антивакцинації та змови навколо коронавірусу до майбутньої федералізації України. Не треба бути кандидатом наук, аби зрозуміти, що спільно з Facebook-пропагандою це дасть значний ефект.

Як ми можемо протидіяти? Спільно. Суть цього аналізу не лише в тому, щоби виміряти ефект російської пропаганди, а й усвідомити власні можливості. І тут ми зіштовхуємось з головною проблемою – Україна не може інформаційно конкурувати з Росією. З одного боку, це спричинено ігноруванням владою українського наративу ще з 90-х. З іншого – це архітектурна особливість України, про яку згадує Грицак та Маринович.

Читайте також: Дезінформація розходиться швидше, ніж сам вірус. Чому навколо так багато фейкових новин?

Як в Україні неможливий Путін-диктатор, так тут неможлива і Россия-24, себто єдиний інфомайданчик. Ми маємо унікальну ситуацію – декілька протилежних за напрямком олігархів мають власні телеканали, що більш-менш конкурують за публіку. Навіть падіння рейтингу монобільшості у парламенті демонструє – в Україні неможлива й єдина партія. Знов ж таки, у довгостроковій перспективі.

Це сковує і водночас розпорошує наш інформаційний ресурс, який на фоні монолітної Росії видається бляклим.

Але ключ до нашої перемоги та поразки якраз і лежить у цій парадигмі спільноти – лише спільними інформаційними зусиллями можливо скласти конкуренцію Вконтакте. Держава не вирішить за нас наші проблеми. Не буде міністерства контрпропаганди. Лише інформаційний майдан, якщо хочете.

Отож, якщо ви журналіст – пишіть українською і зважайте на джерела. Якщо ви читач – поширюйте лише ті публікації, достовірність яких підтверджена фактами, а не емоціями. Якщо ви діяч (підприємець, держслужбовець, викладач, тощо) – зважте усі "за" та "проти" ігнорування інформаційної безпеки України в контексті впливу на ваше життя.

Допомагайте поширювати українське і не полишайте оптимізму.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube