MENU

Польські перемоги над Газпромом: уроки газової незалежності для України

608 0

Заміщення імпорту російського газу на норвезький і американський - важливе завдання для польського уряду до 2020-го. І вони їй чітко слідують.

7 травня, Швеція дозволила прокладання у своїй Виключній економічній зоні магістралі Baltic Pipe: газовий трубопровід має з’єднати норвезькі родовища з Данією та Польщею. Незважаючи на зростання ролі Норвегії у якості експортера "блакитного палива" Північної Європи, головну вигоду від побудови Baltic Pipe отримає Варшава.

Першочерговим завдання польського уряду до 2022 року (саме тоді закінчується дія чинного польсько-російського контракту) у сфері енергетики є заміщення імпорту російського природнього газу на норвезький та американський. Станом на 2020 рік, можна сказати, що Польща має всі шанси виконати задекларовану ціль. 

Як їй це вдалося та які уроки треба винести Україні?

Найбільша польська державна компанія, зайнята в галузі розвідки та видобутку природного газу та нафти, - PGNiG та український НАК Нафтогаз мають схожий досвід боротьби проти російського газового монополіста ПАО Газпром у міжнародних арбітражах. 

Після довготривалих процесів у Стокгольмському арбітражі, рішення було вирішене на користь Києва, а потім і на користь Варшави. Польський замісник міністра з питань державних активів навіть заявляв, що Польща може перебрати український досвід арешту активів російського газового монополіста у випадку невиконання ним рішення арбітражу. Після цього Газпром погодився постачати газ до Варшави за нижчими цінами.

Польсько-російський спір стосувався так званого "Ямальського контракту" на постачання російського газу на територію країни. Згідно з підписаним у 1996 році документом, Польща повинна була щорічно отримувати 10 млрд кубометрів блакитного палива.

Після 2013 року ціни на нафту почали різко зростати, а на газ, у першу чергу через американську сланцеву революцію, знижуватись. Це призвело до того, що ціна у Німеччині, незважаючи на витрати на транспортування, була вищою за ціну у Польщі. Через відкидання Росією ідеї про перегляд ціноутворюючого механізму, Варшава вирішила звернутися до Арбітражного інституту Торгівельної палати Стокгольму.

Згодом Стокгольмський арбтіраж визнав, що ціна, прописана у контракті (механізм ціноутворення не розголошується, хоча відомо, що прив’язка закладена до цін на нафту), була завищеною, та зобов’язав Газпром постачати Варшаві газ дешевше. 

Спільним моментом для тогочасних українського та польського договорів була інкорпорація вигідної для Росії формули "бери або плати" (take-or-pay), згідно з якою навіть якщо імпортер не потребує обумовленої кількості газу, він все одно повинен за неї заплатити. 

Такий механізм утворення цін на газ суперечить нормам, прийнятого у 2009 році Третього енергетичного макету Європейського союзу: чинні договори на поставки російського газу, включно україно-російський контракт 2019 року, базуються вже на вимогах ринку.

Попри арбітражну перемогу в Стокгольмі,  Польща докладає зусиль до здобуття енергетичної незалежності від Росії. Крім вже згаданого норвезького проекту Baltic Pipe, відкриття якого заплановано на 2022 рік, належна увага приділяється розбудові інфраструктури необхідної для імпорту американського та катарського СПГ. 

Після "сланцевої революції" 2011-2011 років та бурхливого розвитку технології фрекінгу у США, Білий Дім почав конкурувати з Кремлем за звання головного експортера "блакитного палива" до Європи.

На цьому шляху польським урядом вже була прийнята низка важливих кроків. У 2014 році був відкритий перший СПГ-термінал у Свіноуйсьце, обсяг прийняття газу якого зараз розширюється до 7,5 млрд кубометрів на рік. А до 2024 року планується завершити побудову плавучої регазифікаційної установки (ПРГУ) в Гданській затоці.

Читайте також: Atlantic Council: США як і раніше мають намір заблокувати будівництво газопроводу Путіна

Таким чином можна буде прослідкувати трансформацію польського енергетичного сектору від "залежного від російського газу на 75%" до "цілком незалежного, здатного відмовитися від імпорту "блакитного палива" з РФ".

В українському випадку, граничною датою енергонезалежності стане 2024 рік: хоча україно-російський газовий контракт 2019 року й передбачає можливість пролонгації ще на п’ять років, де-факто потреба Москви у транспортуванні газу через українську ГТС після 2024 року видається малоймовірною. 

Турецький потік, перша з двох частин якого вже введена у експлуатацію, та Північний Потік-2, що сумарно зможуть компенсувати РФ втрату українського транзиту, будуть до того часу побудовані. 

Ні технічна неспроможність Кремля забезпечити прокладання труб у Балтійському морі, ні американські санкції проти компаній-трубопровідників не будуть тривати вічно.

Читайте також: "Газпром" понес 306 миллиардов рублей убытка по итогам первого квартала

Україні потрібно імплементувати польський досвід для ефективної енергетичної стратегії епохи "пост-2024". Попри нарощування вітчизняного видобутку газу, побудови інтерконекторів, інтеграції до ENSTO-G, слід розпочати розбудову СПГ-інфраструктури.

Віднедавна, ринок СПГ отримує все більшу частку в загальному ринку торгівлі газом. Традиційно, ідея розбудови СПГ-інфраструктури на Півдні України зіштовхувалась з небажанням Туреччини пропускати кораблі через Босфорську протоку. Тож цю проблему можна вирішити у межах трьохсторонніх перемовин України, Туреччини та Катару. 

Київ може запропонувати Анкарі оренду власних підземних газових сховищ, а Досі – довгостроковий контракт на імпорт газу. Зважаючи на майже союзницькі відносини Катару та Туреччини після 2012 року, формат трьохсторонніх перемовин виглядає цілком доцільним. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Віктор КАРВАЦЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини