Тугельбай Сидикбеков (зліва) й Чингіз Айтматов

Прочитав біографію Турдакуна Усубалієва, колишнього першого секретаря ЦК компартії Киргизстану в часи від Брежнєва до Горбачова – видали її, до речі, у відомій серії "Жизнь замечательных людей".

Читайте також: Протистояння української літератури з імперською Росію триває

Усубалієв як Усубалієв, нічого особливого, звичайний радянський номенклатурник, який послідовно позбавлявся конкурентів і керував республікою як справжній феодал. Але несподівано цікавим виявився образ патріарха киргизької літератури... ні, не Чингіза Айтматова, а Тугельбая Сидикбекова.

Цей колись "зовсім радянський" письменник у поважному віці став палким захисником киргизської мови, виступав проти русифікації, цікавився, чому не можна відправити в космос киргиза чи узбека, якщо можна собаку. Все це – у листах до ЦК КПРС і публічних виступах. І все це – на початку 1970-х років, коли в Києві за такі промови можна було потрапити до таборів – я вже не кажу залишитись у Спілці письменників. А тут – нічого, хіба що до ювілею не дали орден, а нагородили почесною грамотою президії республіканської Верховної ради (не взяв).

Читайте також: Будете "рускімі" або помрете: наочний урок для всіх українців

Із цього зробив прості висновки. Перший – на дальніх околицях імперії можна було дозволити собі більше, ніж тут. Другий – своєю блискучою кар’єрою Айтматов, якого палко підтримував Усубалієв, зобов’язаний Сидикбекову. Айтматов, поза сумнівом – видатний письменник. Але партійне начальство цінувало не його хист, а те, що він писав російською мовою та обстоював двомовність. Це й був тип радянського письменника, якого вони бажали клонувати – киргизський письменник, що пише російською, білоруський письменник, що пише російською (таких уже чимало), казахський письменник, що пише російською....

А там язык и до Киева доведёт.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube