24 травня виповнилось шість років із дня, коли під Слов'янськом на контрольованій бойовиками території загинув італійський фотожурналіст Андреа Роккеллі та його російський колега і перекладач, дисидент Андрій Міронов. У їх вбивстві звинуватили українського нацгвардійця Віталія Марківа і, попри брак прямих доказів, засудили в Італії до 24 років ув'язнення. Прокурор міста Павія також веде розслідування проти командира взводу Першого батальйону Нацгвардії Богдана Матківського, пише журналістка-міжнародниця Ольга Тоакрюк у блозі для hromadske.

Апеляційний суд щодо Марківа через пандемію коронавірусу перенесли з квітня на пізніший термін – орієнтовно на осінь. Тим часом в Італії медіа продовжують поширювати дезінформацію про цю справу, яка мала вплив на рішення суду першої інстанції – і тепер може вплинути на результат апеляції (про роль російської пропаганди у справі Марківа писала навіть New York Times).

15 травня додаток до популярної італійської газети La Repubblica, журнал Il Venerdì, опублікував статтю журналіста Маріо Калабрезі під назвою "Життя і смерть фотографа" – про Андреа Роккеллі, якого в Італії називають просто Енді. У ній, а також у подкасті із чотирьох 30-хвилинних серій автор розказує особисту історію фотографа, дає слово його батькам, коханій, друзям, адвокату родини та прокурору у справі. Із симпатією та співчуттям розповідає про життя Роккеллі, його роботу в Сирії та Лівії, інтерес до життя цивільних на війні, та його загибель. Втім, тональність автора кардинально змінюється, коли мова заходить про Україну, Віталія Марківа та суд над ним. 

Для Калабрезі Марків – представник другого покоління українських мігрантів в Італії, який "радикалізувався онлайн", "слідкував у соцмережах за повстанням київської молоді проти Москви" (так він називає протести на Майдані, у яких Марків брав участь), а згодом вирушив в Україну, щоби приєднатися до Нацгвардії на війні проти росіян та підтримуваних ними бойовиків. 

Читайте також: Справа Марківа і справа обвинувачених у вбивстві Шеремета – оцінка оглядача

У двогодинному подкасті немає прямої мови жодного українця – крім кількох записів свідчень і перехоплених розмов самого Марківа. І це попри те, що в Італії мешкає його мама та численні українці, які підтримували Віталія в суді. Автор не лише не надає слово українцям – ні в Італії, ні в Україні – а й дає можливість говорити про них людям, які поширюють дезінформацію. 

Так, головним "експертом", який коментує судові засідання, у подкасті виступає інший відомий журналіст – Фабріціо Гатті. Рік тому він опублікував у тижневику L’Espresso статтю, де пише про українських "ультраправих", які нібито захопили владу в Києві, пішли воювати у Нацгвардію, а згодом заполонили італійський суд, вигукуючи на підтримку Марківа "націоналістичне гасло "Слава Україні", та ображаючи пам’ять загиблого Роккеллі. У подкасті Гатті озвучив ще один фейк – що нібито один зі свідків на суді був членом націонал-соціалістичної партії України, та провів паралель із партією Гітлера. 

У статті та подкасті також є дезінформація про те, що Нацгвардія була "парамілітарним угрупованням", а українські військові на Карачуні не захищали телевізійну антену від захоплення бойовиками, а намагалися "перебрати контроль над містом", умисно стріляючи в цивільних. Загалом у наративі італійських медіа поширена ідея, що саме Україна, а не Росія – агресор на Донбасі, а українські військові, у тому числі Марків, умисно стріляють по цивільним та журналістам. Подібні тези, співзвучні з аргументами російської пропаганди, наведені у мотиваційній частину судового вироку Марківу. Цікаво, що про дії бойовиків та російських спецагентів у Слов'янську у квітні-травні 2014-го італійські медіа практично не пишуть. 

Ні суд, ні журналіст не ставлять під сумнів те, що українські військові на Карачуні бачили і навмисне хотіли поцілити в Роккеллі та Міронова – хоча цьому немає жодного документального підтвердження. Італійські слідчі так і не побували у Слов'янську, обмежившись даними гугл-мап і фото та відео з телефона Марківа. На їх основі суд зробив висновок про його розташування та про те, що він був спостерігачем і передав інформацію про журналістів, адже мав на собі два радіоприймачі. 

Посольство України в Італії намагається боротися з дезінформацією щодо справи Марківа в медіа. Після виходу статті та подкасту Калабрезі воно надіслало листа головному редактору La Repubblica зі спростуванням неправдивих тез, переконуючи журналістів у необхідності об’єктивного висвітлення судової справи нацгвардійця. У відповідь редакція запропонувала українським дипломатам опублікувати коротку репліку на сторінках видання. З відкритим листом до редакції звернулася також Італійська федерація з прав людини.

Відтворити справжні обставини загибелі Роккеллі та Міронова, а також з'ясувати, чи міг бути причетний до неї Марків, поставили собі за мету ми – я, журналістка hromadske Ольга Токарюк і троє італійських колег, із якими разом знімаємо документальний фільм "Не в тому місці, не в той час". Він має вийти влітку 2020 року. Ми кілька разів побували у Слов'янську і на Карачуні, провели там тести видимості, розшукали двох свідків, які вціліли під час обстрілу, записали десятки інтерв'ю з іншими журналістами, які були на місці подій, мешканцями міста, військовими, експертами. 

Ми з'ясували, що насправді позиція Марківа відрізнялась від описаної італійськими слідчими і виходила на інший бік від залізничного переїзду, радіоприймачі на Карачуні були у багатьох солдатів, а сам Віталій у день загибелі журналістів мав вихідний і розвантажував гуманітарну допомогу від волонтерів (про це свідчать фотографії із даними про час і місце зйомки). Проведені нами на Карачуні тести видимості свідчать, що дорогу, на якій перебували Роккеллі та Міронов, не було видно через густу рослинність та розташований на залізничному переїзді так званий "бронепотяг", за яким бойовики влаштували позиції для обстрілу Карачуна. Тому говорити про намір вбити журналістів з боку українських військових не можна.

Читайте також: "Зі смерти Вашого сина роблять шоу": підозрювана написала листа Шереметовій матері

Однак ми стикаємося зі спробами дискредитувати наше розслідування в Італії. Нам відмовили в інтерв'ю або залишили без відповіді запит про нього родичі Андреа Роккеллі, його колеги з колективу фотографів Cesura, прокурор, адвокат сім'ї Роккеллі, представники Федерації італійської преси та Асоціації журналістів Ломбардії, які подали цивільний позов проти держави Україна (близький до Федерації італійської преси сайт Articolo 21 взагалі називає Марківа "найманцем", а про війну на Донбасі пише як про конфлікт між "проросійськими сепаратистами" та "українськими націоналістами"). Водночас вони дають інтерв'ю іншим медіа в Італії та за кордоном – що наводить на думку про упередження щодо нашої роботи. З нами відмовилися спілкуватися італійські журналісти, які були тоді на місці подій у Слов'янську – визнавши, що не хочуть іти проти журналістського мейнстріму в Італії, який давно призначив винного у смерті Роккеллі. 

В Італії критикують назву нашого фільму "Не в тому місці, не в той час" – дехто інтерпретує її як звинувачення Роккеллі у загибелі, бо він начебто сам ліз під кулі. Насправді ця назва стосується всіх учасників тих трагічних подій – із цієї фрази розпочинає інтерв'ю для фільму один з уцілілих під час обстрілу свідків. Не в тому місці, не в той час опинився і Віталій Марків – єдиний контакт італійських журналістів на Карачуні, які телефонували йому, щоб дізнатися інформацію, а згодом перекрутили його слова та свідчили проти нього в суді. В Італії нас називають "критиками" Енді Роккеллі, хоча наша єдина мета – відшукати істину і домогтися справедливості у цій справі. Не лише для Марківа, а й для загиблих шість років тому журналістів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube