Майже 22 роки зі свого лікувального стажу я провів у державній медицині й розумію, що медика роками вчили не мати своєї позиції, вчили розділяти відповідальність, ховатися за словами "категорія", "завідувач", "консиліум", вчили боятися прокурора, вчили не думати про організацію та адміністрування лікувального процесу, вчили принижувати себе перед керівництвом і дякувати йому за довіру до себе, пише у своєму блозі на сайті НВ лікар-кардіохірург, керівник Міжнародної академії мініінвазивної кардіохірургії Олександр Бабляк.

І неосвіченістю та страхами сформованого в Україні медика настільки легко маніпулювати, що медики в черговий раз обирають хаос замість правил. Обирають невизначеність та обіцянки замість побудови офіційних відносин із державою і дають мовчазну згоду на згортання реформи. Більшість медиків ні за ні проти, не підтримують і не пручаються. І в будь-якому варіанті бачать для себе мінуси.

Якби в реформі були закладені пріоритети медиків, то не знайшлося б сміливців чи політичної сили, які могли б згорнути її або змінювати керівництво НСЗУ чи Укрмедпостачу в ручному режимі. Але є пару речей, які потрібно усвідомити, перш ніж рухатися далі.

Читайте також: Йти вперед чи розвертатися? Бій за медичну реформу триває

Для початку необхідно прийняти той факт, що держава не може і не збирається найближчим часом вирішувати проблему середньостатистичного лікаря чи медсестри, бо вибирає пріоритети пацієнта у відносинах пацієнт-лікар, управлінця – у відносинах управлінець-лікар. І не виключено, що коли нарешті визначиться із формою державно-приватного партнерства в медицині, буде стояти на позиції бізнесу у відносинах бізнес-лікар у приватній медицині.

Якщо викласти тезами, то:

1) Медикам марно сподіватися, що збільшення фінансування медицини із 3% до 6% ВВП, як нам у черговий раз обіцяють, врятує галузь. По-перше, знайти в бюджеті ще 100 мільярдів у рік коронавірусу і на фоні прогресивного спаду економіки нереально. По-друге, 6% не врятують систему, яка є неефективною по суті. У європейських країнах системи медицини набагато ефективніші, але жодній із них не вистачає фінансів.

2) Реформа медицини лише через вертикаль управлінців без залучення медиків є нездійсненною в наших умовах. Медицина всі ці роки виживала і тримала свій рівень за рахунок медиків, а не за рахунок управлінців. Якість обох груп не змінилася протягом останнього часу, тому зрозуміло, чого і від кого можна чекати. Реформа має достукатися до кожного медика. По-перше, показати, що конкретно виграє кожен медичний працівник незалежно від ефективності управлінця над ним. По-друге, дати медикам інструменти, які дозволять впливати на управлінців у разі їхньої неефективності або байдужості.

Читайте також: "Дорога" ціна життя українських медиків

3) Реформа медицини не може бути для пацієнтів в обхід медиків. Мають виграти обидві сторони. Якщо є програма медичних гарантій для пацієнтів, повинна бути і програма, яка гарантує, що зарплата медиків не зменшиться. Реформа не повинна бути "Робін Гудом" у медицині: забирати в одних і давати іншим. Треба розуміти, що особливо немає в кого і що забрати.

З усього того, що протягом останніх п’яти років відбувається навколо медицини, потрібно взяти все, що протидіє хаосу, і рухатися далі. У нашій системі вже й так багато безладу: хронічне недофінансування, неефективне управління, ручний розподіл державного фінансування, виправдана життям система неофіційних платежів… З такого хаосу потрібно виходити поетапно.

Багато чого вже зроблено. У держзакупівлях усунено величезну корупційну складову. Один із результатів: утричі більша, ніж п’ять років тому, кількість закуплених стентів коронарних артерій. І таких прикладів безліч. В НСЗУ проведена робота з прозорим розподілом загального бюджету медицини на реальні складові згідно виконаної лікувальної роботи. І це досягнення, що ми нарешті бачимо, скільки і чого готова витрачати держава відповідно до своєї фінансової стелі в медицині.

Зрозуміло, що згадані інституції мають справу із сухими фінансами, які не враховують багатьох людських факторів, не враховують офіційні та неофіційні витрати пацієнтів на медицину із власних кишень. Але ці інституції задекларували принцип прозорого та ефективного витрачання бюджетних коштів у медицині. Це дуже не мало, бо це початок кінця хаосу. Усі інституції, які протидіють хаосу, потрібно максимально підтримувати, оскільки вони закладають основи для наступних трансформацій.

Читайте також: Степанов повідомив про долю Державної санітарно-епідеміологічної служби після закінчення епідемії COVID19

Очевидно, що зміни для медиків не наступлять за найближчі кілька років. Тому я з розумінням ставлюся до позиції деяких лікарів, які з песимізмом дивляться на ці процеси в медицині. Але слід розуміти, що молоді лікарі, які не будуть вникати в процеси реформування медицини, ризикують також стати песимістами за пару років.

Оскільки власне зараз будується нова система медицини, медики повинні перейти з ролі пасивних споглядачів у роль активних замовників змін. Будь-який хаос завжди переходить у вектор якогось напрямку. А от яким цей вектор буде, зокрема в медицині, вирішуватимуть суспільство і медики, за свідомість яких ми і боремося. І є кілька приводів для оптимізму:

1) Молодь. Неефективна медицина не влаштовує сьогоднішнього молодого медика. А за пару років молодих буде більшість.

2) Інституції старого формату доживають, а інституції нового формату пробують вижити. І цей процес рухається в одну сторону.

3) Час йде швидко. Час грає за зміни. Шлях від безпорядку до конструктиву в рази коротший, ніж до занепаду інституцій та сповзання системи в хаос.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube