Відповідь на критику оцінки діяльності НБУ. Для експертного товариства вихідні дані критичної оцінки роботи НБУ можуть викликати ряд питань, які потрібно конкретизувати.

«Не помиляється той, хто нічого не робить. Не бійтеся помилятися — бійтеся повторювати помилки» (Т. Рузвельт) — класичний постулат, який не виправдовує, але попереджає підхід того, хто завжди йде «повільно, але ніколи назад». Помилки роблять всі органи державної влади та чиновники. Без помилок неможлива ніяка діяльність ні в державному менеджменті, ні поза ним. Аналіз помилок — запорука недопущення їх в майбутньому. Здавалося б, очевидні до банальності думки, зрозумілі всім. Чому ж критика дій Національного банку в 2019—2020 роках викликає таке неприйняття і істерію з боку навіть не стільки самого Національного банку, скільки симпатиків його політики?

Однією з ключових функцій парламенту є парламентський контроль — інструмент виявлення порушень в діяльності системи органів держвлади і запобігання їм. Парламент, як орган представницький, має право і навіть зобов’язаний давати політичну оцінку діяльності відповідних інституцій. Тим більше, що відповідно до ст. 51 Закону України «Про Національний банк», НБУ є підзвітним у своїй діяльності Верховній Раді, що проявляється в участі парламенту в кадрових питаннях (призначення 4-х з 9 членів Ради НБУ, голосування за поданням Президента України за кандидатуру голови Нацбанку), обов’язки керівництва НБУ подавати обов’язкову інформацію і виступати зі звітом у парламенті.

Власне в межах своєї діяльності та для виконання доручення Голови Верховної Ради Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики розробив проєкт постанови ВР 3690, в якому дав оцінку результатам грошово-кредитної політики, зокрема вказав на прорахунки, які на наш погляд вчинило керівництво НБУ в своїй роботі.

До слова, комітет далеко не самотній у своїх висновках. Про прорахунки в реалізації монетарної політики Правлінням НБУ регулярно заявляють в Раді Національного банку, досить подивитися критичні рішення останнього з проблем кредитування, проведення валютно-курсової політики, виконання основ грошово-кредитної політики, в яких діяльність правління зокрема визнається «неефективною і не відповідає сьогоднішнім викликам».

Зазначу відразу, що Постанова — це суто політична оцінка діяльності голови Нацбанку, що не тягне за собою наслідків у вигляді його зняття з посади. Вичерпні підстави для зняття з посади голови НБУ прописані в ст. 18 закону про Нацбанк, і для їх реалізації, на мою думку, на сьогодні немає належних юридичних підстав.

Читайте також: Отставка НБУ: удастся ли Коломойскому и Ко реванш

Однак підхід, що склався в українському політикумі, до скажімо так, проблеми місця НБУ в системі державної влади, полягає в оцінці будь-яких дій щодо НБУ в чорно-білому форматі. Не дивно, що проєкт постанови викликав у симпатиків політики НБУ люту істерику з пророцтвами відставки Я. Смолія та невідворотно прийдешнім за нею кінцем світу, а у ненависників команди НБУ — радість, що межує з ейфорією. Зі свого боку, зазначу, що будь-які оцінки в чорно-білому форматі — ознака не зрілого фахівця. В оцінці будь-якої багатофункціональної інституції слід бути максимально об'єктивним, адже спрощений підхід може тільки нашкодити.

Якщо давати таку об'єктивну оцінку виконання грошово-кредитної політики, то в роботі НБУ за останні півтора року, звичайно, були не тільки недоліки і помилки.

Серед позитивів слід виділити блискучу роботу НБУ щодо стабілізації коливань курсу національної валюти в кінці березня 2020 року винятково ринковими інструментами. У частині валютного регулювання, це також продовження послідовної політики валютної лібералізації і зокрема скасування вимоги обов’язкового продажу валюти. Не можна не відзначити своєчасні дії Нацбанку з підтримки банківської системи з початком останньої кризи в березні 2020 р. (в частині рефінансування, пом’якшення вимог до оцінки кредитного ризику, до накопичення капіталу тощо). Та й в цілому, можна говорити про підвищення (якою ціною, але все ж) стійкості банківської системи (жодного нового неплатоспроможного банку в 2019 р. та першій половині 2020 р.). Прискорене зниження номінальної процентної ставки (з 13,5% до рекордно низьких за час незалежності 6%), і відповідно зменшення реальних процентних ставок, що спостерігається в 2020 р. — крок хоча й запізнілий, і недостатній, однак правильний по суті для підтримки економічної активності в кризу.

Разом з тим, предметом цієї статті є розгляд критичних пунктів у Постанові парламенту. Для експертного співтовариства вихідні дані такої критичної оцінки діяльності НБУ можуть викликати ряд питань, які необхідно конкретизувати і роз’яснити.

Мабуть, головне питання на яке треба відповісти, це об'єктивна оцінка успішності політики НБУ щодо зниження інфляції — тренд, який прискорився в другій половині 2019 р. і продовжився в першій половині нинішнього.

Відразу хотілося б заявити, що Комітет ні в якому разі не ставить під сумнів необхідність досягнення стабільної і низької інфляції як однієї зі сприятливих умов для забезпечення сталого економічного зростання. Хоча і тут виникають питання, а який саме рівень однозначної інфляції можна вважати «сприятливим» для України на цьому етапі її розвитку — чому, наприклад, це 5%, а не 7% або 8% в середньостроковій перспективі. Напр., є прецеденти країн, що швидко зростають, того ж Китаю, в якому з 1985 до 1996 рр. середньорічна інфляція перевищувала 11%, з її подальшим зниженням до рівня менше 5%.

Повертаючись до наших реалій, головним підсумком реалізації монетарної політики в 2019 р. стало уповільнення споживчої інфляції до 4,1% (до грудня 2019 р.) з 9,8% роком раніше. Всі прогнози НБУ в 2019 р. вказували на те, що інфляція повернеться до цільового діапазону в середньостроковій перспективі тільки до кінця 2020 р. Однак сталося це на рік раніше. Така прискорена дез-інфляція стала наслідком проведення вкрай жорсткої монетарної політики з підтримкою високих номінальних і реальних процентних ставок. У 2019 році Україна стала регіональним лідером за рівнем реальної процентної ставки (облікова ставка НБУ мінус поточна або прогнозна інфляція) і, до речі, залишається таким досі. Якщо порівнювати з поточною інфляцією, то реальна процентна ставка практично весь рік підтримувалася на рівні, близькому до 10% (середня процентна ставка в 2019 р склала 17%, тоді як середня інфляція 7,9%).

Така політика дійсно привела до різкого гальмування інфляції. Разом з тим, будучи підтриманою не менш жорсткою бюджетною політикою (з утримання первинного профіциту бюджету), така політика призвела до формування ряду негативних тенденцій та дисбалансів у економіці, головними з яких стали стрімкий приплив нерезидентів на ринок ОВДП і рекордне за світовими мірками зміцнення обмінного курсу гривні.

Читайте також: "Укрнефть" потеряла 1,3 млрд грн на продаже нефти Коломойскому вдвое дешевле мировых цен – эксперт

Наслідками такої політики стали — недобір за митними платежами і зборами та провал у виконанні бюджету, погіршення цінової конкурентоспроможності експортерів і спад у промисловому виробництві (на 0,5% за підсумками року), продовження падіння обсягів кредитування і витіснення приватних інвестицій, і, як результат, різке гальмування економічного зростання в останньому кварталі 2019 р. через що в 2020 р. економіка увійшла вже в охолодженому стані і демонструвала падіння в перші місяці поточного року (ще до всіх подій з короновірусом)

Тому, давайте будемо об'єктивними, комплексно розбираючи дії НБУ, так правильні, так і помилкові, в проведенні своєї політики.

Інфляція

У 2014−2015 році Правління Національного банку через непідготовлений перехіду до плаваючого курсу допустило глибоку валютну кризу (трикратну девальвацію гривні), яка серед інших чинників спровокувала галопуючу інфляцію (60,9% на піку в квітні 2015 року), хоча на початок 2014 інфляція була майже на нульовому рівні. У 2014−2017 рр. інфляція зберігалася на двозначному рівні, а ціни кумулятивно виросли майже в 2,3 разу. За рівнем інфляції за цей період Україна увійшла в топ-5 найгірших країн у статистиці МВФ. Звичайно, НБУ доводилося діяти в умовах анексії Криму та війни на Донбасі. І тим не менше, в результаті ухвалених рішень керівництвом НБУ головна функція Національного банку, цінова стабільність, не виконана.

Для боротьби з інфляцією, починаючи з 2015 р. Національний банк, за рекомендаціями МВФ, почав впровадження нового режиму монетарної політики — інфляційного таргетування з оголошенням середньострокової мети щодо інфляції, взяття на себе публічних зобов’язань з її досягнення, переходу до плаваючого обмінного курсу та використання процентної ставки як основного інструменту монетарної політики і якоря цінових очікувань.

Цей режим запрацював повною мірою з 2016 р. Національний банк досяг своєї мети щодо інфляції відповідно до графіка, затвердженого в стратегії Монетарної політики на 2016−2020 рр. в перший рік, однак не досяг в 2017 — 2018 рр. Для досягнення мети щодо інфляції на 2019 р. НБУ роком раніше почав цикл наджорсткої монетарної політики, що й призвело до описаних вище негативних тенденцій.

Економічне зростання vs функції НБУ

Відповідно до ст. 6 Закону «Про Національний банк України», НБУ сприяє дотриманню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей спочатку цінової, а потім і фінансової стабільності.

Однак, як уже зазначалося, в реальності НБУ зосередив свою діяльність на меті досягнення цінової стабільності, залишаючи осторонь мету економічного зростання. Національний банк відчув себе навіть не в автономії — у вакуумі щодо всієї громади. Він досягав однієї, нехай і пріоритетної, відповідно до законодавчого мандата, цілі, не піклуючись про вплив своїх дій на досягнення інших цілей монетарної політики, а саме на шкоду розвитку всієї економіки (що ми бачили в другій половині 2019 року).

У міжнародній практиці подвійні цілі діяльності центральних банків відображені в законодавстві США, Австралії, Нової Зеландії, Канади. Так, мандат ФРС США визначено як сприяння максимальній зайнятості в контексті цінової стабільності. Конгрес США встановив три ключові цілі монетарної політики: максимізація зайнятості, стабілізація цін і доведення до помірного рівня довгострокових процентних ставок.

Мандат Банку Нової Зеландії сформульовано таким чином: «Досягнення та забезпечення стабільності цін в середньостроковій перспективи та підтримання максимального рівня постійної зайнятості». Мандат центрального банку Канади — забезпечення економічного і фінансового благополуччя Канади. Політика центрального банку Австралії спрямовується на стабільність національної валюти, забезпечення максимальної зайнятості населення та економічного процвітання і благополуччя народу.

Демонетизація економіки

На етапі відновного або наздоганяльного зростання контрольована позитивна динаміка рівня монетизації економіки створює імпульс для економічного зростання шляхом стимулювання інвестиційного та споживчого попиту. Відповідно, зворотний процес (скорочення кількості грошей в економіці) через уповільнення кредитної активності гальмує економічний розвиток, що і відбувалося в Україні протягом останніх п’яти років.

Пояснюючи демонетизацію економіки виведенням з ринку неплатоспроможних банків (а це звучить у деяких експертів), критики проєкту постанови фактично визнають не виважену грошово-кредитну політику НБУ. Згідно зі статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через ряд інструментів. Тобто, регулювання обсягу грошової маси є невід'ємною складовою грошово-кредитної політики НБУ. Отже, якби НБУ дотримувався закону і відповідально ставився до управління грошовою масою, то, приймаючи численні рішення про визнання банків неплатоспроможними, повинен був подбати й про компенсатори.

Грошова маса збільшується в основному завдяки наданню банками кредитів в економіку. Однак, Національний банк не тільки не сприяв активізації кредитування, зокрема через стимулювання банків до більш активного розчищення балансів від непрацюючих кредитів (частка яких останніми роками тримається близько 50%), він максимально ускладнив цей процес через підтримання високих процентних ставок і встановлення необгрунтовано жорстких вимог до оцінки банками розміру кредитного ризику (постанова НБУ від 30.06.2016 р № 351, яке було пом’якшено тільки з початком нової кризи).

Як наслідок, стійкість банківської системи зросла, проте досягнуто це за рахунок згортання кредитування економіки. Банки не виконуютьповною мірою свою головну функцію — кредитування економіки і насичення її грошима. Відношення кредитів до ВВП падає останні 6 років: з 64,3% ВВП в 2014 р. до 49,4% в 2015 р, 41,9% ВВП в 2016 р., 34,1% в 2017 р., 30, 2% в 2018 р. і 24,5% в 2019 р. (при нормальному рівні 60−70%). Цей процес триває і в 2020 р.

Відповідно рівень монетизації економіки (відношення грошової маси до номінального ВВП) скорочувався не тільки під час активної фази «банківського очищення» в 2015 — 2016 роках, але й у 2017 — 2019 роках.

Аргумент про розвиток безготівкових розрахунків, як пояснення позиції НБУ, не витримує критики, оскільки цей процес впливає на структуру грошової маси (скорочення частки готівки), але не на її обсяг як в абсолютному вимірі, так і відносно ВВП. Розвиток безготівкових розрахунків призводить лише до перетікання коштів з однієї складової грошової маси в іншу.

Читайте також: Вчера НБУ снизил учетную ставку до исторического минимума – 6%. Вроде новость хорошая. Только это снижение больше напоминает попытку реанимировать мертвого пациента – эксперт

Для порівняння: в сусідній Польщі, де розвиток безготівкових розрахунків не відстає від України, рівень монетизації економіки в 2015 — 2019 років виріс з 59,2% до 66,5%, в Чехії — з 75,1% до 82% ВВП.

Таким чином, за умови відповідального виведення банків з ринку, грошова маса не повинна скорочуватися, а депозити з банків, що ліквідуються повинні переміщатися або в інші банки, або в готівку. Скорочення грошової маси відбувається тільки в тому випадку, якщо депозити «зникають» назавжди. Саме такий метод «очищення» банківської системи використовував НБУ.

Пасивна участь НБУ на ринку ОВДП

Якщо розглядати поведінку НБУ в різні часові періоди, то цілком можна говорити про його суперечливий характер. Так, в 2019 утримуючи високу облікову ставку і не запобігаючи надмірному зміцненню курсу гривні (з метою зниження інфляції) сприяв значному припливу іноземного капіталу на ринок ОВДП та отримання нерезидентами надвисоких доходів від вкладень в державні облігації України.

З березня 2020 року, коли кон’юнктура міжнародного ринку капіталів та внутрішнього ринку в Україні різко погіршилася, НБУ змінив свою поведінку і жодним чином не перешкоджав дестабілізації внутрішнього ринку ОВДП. Якби НБУ звернувся до інструменту викупу державних цінних паперів на вторинному ринку, що є нормальною монетарною операцією, то ставки запозичень для Мінфіну були б помітно нижче і ринок ОВДП міг би працювати більш ритмічно, особливо в березні — квітні 2020 р.

Ревальвація гривні і викуп іноземної валюти в 2019 році

Стан платіжного балансу України в 2019 дозволяв викуповувати великі обсяги іноземної валюти в міжнародні резерви навіть в умовах плаваючого обмінного курсу. Великі обсяги валютних інтервенцій і, відповідно, уникнути різкого зміцнення номінального і реального обмінного курсу гривні були необхідними, з огляду на такі функції центрального банку:

1) уникнення різких стрибків обмінного курсу, які спотворюють цінові сигнали для виробників і гальмують розвиток зовнішньої торгівлі;

2) формування міжнародних резервів і їх утримання на достатньому рівні для поглинання шоків платіжного балансу.

Насправді ж НБУ не перешкоджав надмірній волатильності обмінного курсу і перевищив економічно безпечний показник зміцнення курсу гривні в 2019 році. Так, індекс реального ефективного обмінного курсу (РЕОК) гривні за 2019 підвищився на 19,1%. Для порівняння: в ЄС в мкжках діагностики макроекономічних дисбалансів (Macroeconomic Imbalances Procedure) моніторингу підлягає показник зміни РЕОК за 3-річний період. Небезпечним показником вважається ревальвація РЕОК з темпом зростання понад 11% за три роки. Україна ж в три рази перевищила граничний показник ЄС — РЕОК, гривня зміцнилася на 31,8% за 2017−2019 рр. І навіть за 2019 р. фактичне зростання РЕОК гривні (19,1%) в 1,7 разу перевищило граничний показник ЄС по 3 літній період (11%).

Фактичний обсяг міжнародних резервів України в кінці 2019 року перебував на рівні 85,5% композитного критерію МВФ, відстаючи на 14,5% від нормативного значення.

Національний банк, враховуючи стан платіжного балансу в 2019 р. мав усі можливості для підвищення рівня адекватності міжнародних резервів України через більш активне проведення валютних інтервенцій, але не зробив цього, віддаючи перевагу аномальному зміцненню курсу гривні. Така політика генерувала значну шкоду для українських експортерів і надприбутки для фінансових спекулянтів у державні цінні папери.

На валютному ринку сформувалася психологічна налаштованість на подальшу ревальвацію і процес набув самопосилювальний характер: експортери, чекаючи ще більшого зміцнення гривні, почали активно продавати валютну виручку, що додатково посилювало ревальваційний тиск.

В кінці року НБУ значно збільшив обсяги валютних інтервенцій, що дозволило продемонструвати порівняно великий річний обсяг купівлі валюти, але реакція була запізнілою для зміни курсового тренду.

Така невиважена монетарна і валютно-курсова політика, давайте будемо чесні, — це порушення Правлінням НБУ ст. 99 Конституції України (Забезпечення стабільності національної грошової одиниці), а також невиконання повною мірою трьох основних цілей, зазначених в законі України «Про Національний банк України».

Як ми бачимо, об'єктивна реальність, змушує нас визнати наявність різних, часом протилежних наслідків в результаті діяльності регулятора. Але дуже важливо, що ми почали цей діалог на високому державному рівні. Почали його прозоро і з залученням усіх сторін. Ми переконані, що цей діалог дозволить уникнути помилок в майбутньому, забезпечивши ефективну роботу надалі.

Ніякою мірою не посягаючи на політичну і операційну незалежність Національного банку, ми переконані в тому, що саме діалог є тим механізмом, який дозволить будувати політику НБУ в межах балансу інтересів суспільства, держави, бізнесу і наших закордонних партнерів, які не зміщуючи акценти в балансі на жодну зі сторін цих взаємин, як на жаль, це траплялося в минулому.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube