Ми живемо у дивні часи: деякі політики та урядовці вже називають відсутність девальвації та інфляції катастрофою.

У середу профільний комітет Верховної Ради України погодив до затвердження парламентом проект постанови з оцінкою діяльності НБУ. Постанова на кількох сторінках має амбіцію фахової оцінки діяльності центрального банку в 2014—2020 роках. Спойлер: вся оцінка однобоко спрямована на визнання діяльності НБУ незадовільною.

Відверто кажучи, такого декларативного та незграбного обґрунтування заздалегідь поставленого висновку не доводилося зустрічати в офіційних документах поважних установ вже давно.

Розберемо зміст цього проекту постанови

Висловлені претензії до Національного банку України такі:

• не забезпечено підтримання стійких темпів економічного зростання;
• «гостра демонетизація економіки»;
• висока процентна ставка сприяла перетоку фінансових ресурсів у державні боргові зобов’язання, спричинення «фінансової піраміди» ОВДП;
• пасивна участь НБУ на ринку ОВДП;
• ревальвація гривні, спричинена недостатнім викупом іноземної валюти у 2019 році.

НБУ та економічне зростання. Це вже усталена українська традиція: спочатку до влади приходять політики та обіцяють зростання ВВП на 40% чи більше відсотків, економічні прориви, золоті гори. А потім, коли реальність відрізняється від обіцянок — шукають причини та винуватих. Тепер винуватим вирішили зробити НБУ.

У жодній країні центральний банк нікому не обіцяє забезпечити певні темпи економічного зростання. Завдання центробанку, і НБУ зокрема, — сприяння сталості економічного розвитку через цінову та фінансову стабільність.

За нинішньої інфляції 1,7% та облікової ставки 6%, незважаючи на коронакризу, важко уявити собі щось більш стабілізуюче та стимулююче в історії України, ніж поточна політика Національного банку. Натомість ми бачимо великі проблеми у реальному секторі, інвестиційній привабливості, діловому кліматі, державних фінансах. Логічно претензію недостатнього економічного зростання адресувати саме до виконавчої та законодавчої гілки влади, які і приймають відповідні рішення.

Читайте також: Прогноз: стабильный. После транша МВФ Moody's повысил долгосрочный рейтинг Украины

«Демонетизація». Автори проекту постанови дорікають НБУ «гострою демонетизацією економіки», наводячи на підкріплення цієї тези один-єдиний показник: скорочення відношення грошової маси до ВВП з 58,8% у 2014 році до 34,2% у 2019 році. Проте це або чергова теза заради поставленої цілі, або автори не розуміють механіки грошової маси взагалі.

Найбільшою частиною грошової маси (агрегат М3) є депозити вкладників у банках (понад дві третини грошової маси). І автори чомусь забувають сказати, що основна причина зазначеної «демонетизації» — це виведення з ринку неплатоспроможних банків із активами понад 400 млрд грн, депозити в яких і вийшли з грошової маси. То може потрібно посилити увагу до розслідування зловживань акціонерів і керівництва банків-банкрутів для повернення коштів вкладників до грошової маси?

Додайте до цього активний розвиток безготівкових технологій, онлайн-банкінгу, а отже і скорочення потреб економіки в готівці - і теза про демонетизацію вже розсіється як туман на світанку.

«Піраміда ОВДП» та недостатня участь НБУ в ній. ОВДП — це державні цінні папери, які розміщуються Міністерством фінансів на виконання закону про державний бюджет, який ухвалює Верховна Рада. Відповідно, якщо в Україні й існує «боргова піраміда» (свідомо беру цей бульварний термін у лапки), то її безпосередніми будівельниками є парламент і уряд. Покласти на НБУ відповідальність за збільшення державного боргу в цьому контексті звучить як перекладання із хворої голови на здорову.

При цьому в аргументації одночасно містяться звинувачення НБУ як у «побудові боргової піраміди», так і в недостатній участі НБУ в купівлі ОВДП, а також в недостатньому сприянні банкам у придбанні облігацій (а потім навпаки — в мотивації банків купувати ОВДП через високі процентні ставки). Тут потрібно вже авторам визначитися, у чому НБУ «винуватий»: у зростанні державного боргу чи у його недостатньому зростанні?

Окремо зупинюсь на звинуваченні монетарної політики НБУ в високій вартості державних запозичень. Просто факти з двох аукціонів первинного розміщення гривневих ОВДП. Січень 2020 року: облікова ставка 13,5% річних, Міністерство фінансів розміщує 3-річні ОВДП під 10% річних. Червень 2020 року: облікова ставка 6% річних, Міністерство фінансів розміщує 3-річні ОВДП під 10,8% річних. То може проблема не в монетарній політиці, шановні депутати?

Ревальвація та «недостатній викуп валюти». Коли НБУ оголошував на всю країну перехід до нової монетарної політики у 2015−2016 роках, було чітко сказано, що курс відтепер плаваючий і не таргетується. Завдання НБУ — згладжувати коливання на валютному ринку. Хто цього не почув за багато років — може бути здивований. Але ринок почув, і його курсові коливання не дивують.

Нагадаю головну причину ревальвації 2019 року — активне розміщення облігацій Міністерством фінансів та прихід до них іноземного капіталу. За 2019 рік нерезиденти завели до ОВДП близько $4 млрд. Проте НБУ купив за той же рік $8,5 млрд. Як з таким двократним відхиленням взагалі може спасти на думку критикувати за недостатній викуп іноземної валюти?

У жодній країні центральний банк нікому не обіцяє забезпечити певні темпи економічного зростання. Завдання центробанку, і НБУ зокрема, — сприяння сталості економічного розвитку через цінову та фінансову стабільність.

І хто вирішує, який викуп валюти з ринку є достатнім? Боюся, автори цієї тези і досі живуть у парадигмі фіксованого курсу, коли укріплення вважається «недостатнім викупом валюти». Але про відмову від де-факто фіксованого курсу як хибної політики НБУ давно відмовився, і слідував саме широко оголошеній політиці вільного коливання курсу. А причини ревальвації потрібно шукати передусім в іншому місці.

Читайте також: Деньги МВФ пришли, и власть может позволить себе говорить то, что думает. А думает она о том, что не будет выполнять взятые на себя обязательства – Фурса

Зазначу, саме завдяки виваженому підходу до валютного ринку ми сьогодні маємо практично той самий курс гривні, як і рік тому. І це в умовах кризи та повної зупинки фінансових притоків на ринок ззовні!

Автори проекту постанови вирішили навіть збільшення міграції активного населення за кордон приписати у «заслуги» Національного банку України. Це абсолютно нова концепція, яка фактично пробує знайти крайнього у всій неспроможності численних складів уряду та парламенту забезпечити неодноразово обіцяні сотні тисяч робочих місць в Україні, передумови для збільшення іноземних інвестицій, не кажучи вже про масштабні структурні реформи, на які країна давно зачекалася.

Дійсно, ми живемо у дивні часи: деякі політики та урядовці вже називають відсутність девальвації та інфляції катастрофою. Проте не впевнений, що їхні виборці - українські споживачі - поділяють цей погляд. Чи може автори цієї постанови мають на меті розхитати ринок з метою «відвернення катастрофи стабільності»?

Така недолуга та тенденційна оцінка діяльності незалежного регулятора не тільки підриває репутацію її авторів, а й підкладає свиню найвищим посадовим особам держави. Проект постанови було ухвалено через тиждень після ухвалення нової програми співпраці з Міжнародним валютним фондом. Програми, у якій Україна зобов’язалася уникати будь-яких дій, що містять ознаки політичного втручання у діяльність НБУ. Що більше, весь зміст заявленої Україною програми реформ свідчить, що економічна політика базуватиметься на досягненнях макрофінансової стабільності та плані подальших змін, запропонованих НБУ. Нагадаю, під цією програмою стоїть підпис президента України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube