У віці 72 років спочив один із найвеличніших захисників в історії вітчизняного футболу.

Про це повідомляє офіційний сайт футбольного клубу Динамо Київ.

Ті, хто застав футбол 70-х, ніколи не забудуть контрасту, який існував між матчами "до" великого "Динамо" Лобановського та Базилевича і "після" його появи. Футбол став рухливим – і це був ефект рівня появи "звукового" кіно. Раптово виявилося, що футбольна гра може бути як симфонія, а гравці всіх амплуа та на кожній позиції можуть рухатися, як єдиний організм – створюючи темп небаченої у вітчизняному футболі тих часів інтенсивності.

Володимир Трошкін – один із тих гравців, котрі уособлювали собою ці якісні зміни, революційні зміни, які буквально за кілька років пережив наш футбол. Еталонна гра Володі на фланзі, із блискавичними фланговими рейдами і постійними підключеннями до атак, із гармонійною грою з фланговим напарником, із невтомністю в роботі, надихнула не одного майбутнього колегу за амплуа. Вчора його не стало. Пригадаймо, яким він хлопцем був…

Володимир Трошкін народився 28 вересня 1947 року в Єнакієвому, що на Донеччині. Зростав у багатодітній родині з чотирма братами та двома сестрами. Його батько, шанований у місті як заступник начальника цеху великого заводу "Коксохім", жив подвійним життям, поєднуючи роботу з футболом. Сам грав до 42 років (кажуть, багато в чому передав синові свої футбольні задатки), а потім тренував місцеву любительську команду.

А ще Микола Трошкін очолював місцеву, заводську, раду ДСТ "Авангард". Це громадське навантаження передбачало, що він турбувався про різні види спорту, а приклад співробітникам показував тим, що й родина його була спортивна. Чи не всі види перепробував і Володя. Після закінчення восьмого класу він пішов працювати на завод, надалі навчаючись у вечірній школі. Працював по-справжньому, на важкій ділянці електрослюсарем.

І все це – не на шкоду футболу, адже в міській першості Володя Трошкін був однією з "зірочок". Граючи за рідний коксохімічний завод проти вічного конкурента – команди металургійного комбінату, Трошкін в 1966 році виграв першість міста. І треба ж такому статися, на базі цієї команди було створено новий колектив – "Шахтар". Обігравши горлівських "тезок" у перехідному матчі, він завоював право виступати серед команд майстрів. Нема нічого дивного, що його запросили в справжню дорослу команду – хай єнакієвський "Шахтар" і грав "лише" в Класі "Б", але честь потрапити в головну команду міста для 19-річного хлопчини була велика.

Читайте також: Пятов повторил достижения Ващука и Срны в чемпионате Украины

Не встиг він звикнути до нового рівня й нової команди, як у долі Трошкіна виник новий виклик. У 1968 році його "призвали" в армію. Найбільш спритними виявилися київські армійці – в СКА тоді працював Володимир Меньшиков, який "висмикнув" юніора. Але сказати, що це був вибір напевне, не можна. Володимир Миколайович, який пізніше сам очолював СКА (Київ), пояснював: "Відбір був простим: із заявок команд майстрів виписувалися прізвища гравців призовного віку – і вперед. Неважливо, 60 їх чи 70. А далі – "закон джунглів": виживає найсильніший. Ніхто ні з ким не возився. Підходиш – граєш, не витримав конкуренції – відправили в військову частину".

Богодєлов, Артюх, Веригін, Славінський, Дирів і багато інших – тодішній київський СКА, безперечно, акумулював багато талантів. Але тренери мінялися часто – Меньшиков, Фоміних, В.Богданович. І кадрова мінливість цілком відповідала цьому. Згадуємо сумну, але правильну фразу про "закон джунглів" – хтось із талантів реалізувався, а хтось – канув у Лету. Трошкін за півтора сезони провів 68 матчів, забив 9 м’ячів. Взагалі-то, він починав правим півзахисником, потім пограв опорником, а в "армії" з нього робили навіть ліберо.

Швидкий, різкий, різносторонній – Володя Трошкін потрапив "на олівець" відразу кільком клубам Класу "А". Він уже збирався переїжджати в Одесу, для чого керівництво "Чорноморця" поспішило влаштувати перспективного гравця в торговий місцевий інститут. Але радянська торгівля так і не отримала такого спеціаліста – прямо під носом "Динамо" ніяк не могло втрачати талантів. Особисто Віктор Маслов звернув увагу на Трошкіна, тож прямо посеред сезону він здійснив перехід, не виїжджаючи з одного міста. Десь одночасно в кількох клубах СРСР розчаровано видихнули, а московський ЦСКА особливо – він уже навіть відряджав в Україну конвой, щоб забрати в союзну столицю службовця армії…

А "Динамо" ще мало розбиратися, кого воно придбало. Перший же матч Трошкіна за дубль "Динамо" призвів до того, що легендарний "Дід" обізвав новачка "бандитом". Діло було в матчі "Динамо" проти "Шахтаря", де Володимир відзначився голом і… вилученням. На емоціях, коли розтягли гравців після бійки, активним учасником якої був дебютант, Віктор Маслов сказав: "Заберіть звідси цього бандита!" А в наступній грі "бандит" грав уже в основному складі, за який і виступав майже дев’ять років. 26 жовтня 1969 року Володимир Трошкін дебютував у матчі з мінським "Динамо" (3:0), а через місяць забив свій перший м’яч – у ворота тбіліського "Динамо" (2:2) на 75-й хвилині гри. 12 листопада 1969 року відбувся і дебют у єврокубках – у 1/8 фіналу Кубка чемпіонів з італійською "Фіорентиною" Маслов довірив новачкові опікати чемпіона світу Амарілдо.

Читайте також: Федорчук: З футбольної точки зору "Динамо" перебуває на рівні "Зорі" та "Десни"

Спершу Володя пробувався в "Динамо" опорником, але коли закінчив виступи Медвідь, а його змінник Дамін отримав важку травму меніска, Трошкіна поставили праворуч у захисті. "Спершу нова позиція мені не подобалася, навіть нуднувато було. Тому й робив флангові прориви. Це вже потім зрозумів, що опорна зона – невдячна, аплодують іншим гравцям, хоча роботи робиш чи не найбільше", – розповідав пізніше Володимир Миколайович.

На новій позиції він потрапив у список кандидатів до збірної. Причому, дебютний збір ледве не завершився скандалом – олімпійська збірна на базі московського "Динамо" вирушила на закордонні збори, де головний тренер москвичів намагався переманити Трошкіна з Києва в свою команду. Дебютувавши в олімпійській збірній 2 червня 1971 року в матчі з Нідерландами, Володя відразу ж забив, а виграли 4:0. А 19 квітня 1972 року він з’явився у складі першої команди, взявши участь у перемозі над Перу – 2:0.

Маслов пропрацював недовго, слідом прибув інший москвич – Севидов, а потім сталася знаменна подія. Опікуни головної команди УРСР відважилися довірити її дуету зовсім молодих тренерів – Лобановському та Базилевичу. "По суті, ми прокрокували в новий футбольний вік. Працювали, як найкращі професіональні клуби Європи. Лобановський прийшов у "Динамо" 34-літнім. Всі вправи виконував разом із нами – і бігав, і стрибав. Для нас це багато означало. Нам постійно «вбивали» в голову, що ми чогось досягнемо. Ми були нарозхват, на нас верхи їздили – клуб, збірні, якщо десь бували вихідні – навіть там треба було індивідуально працювати», – зізнавався пізніше Трошкін. А Валерій Васильович і Олег Петрович сповна оцінили «двожильність» свого підопічного, який виконував неймовірну бігову роботу й витримував по 90 і по 120 хвилин. "Фізично сильний, швидкий, різкий, відрізнявся бойовитість, величезною працездатністю, цепкостью у відборі м'яча, вміло застосовував підкати. Активно підключався до атак, його флангові проходи тримали в напрузі оборону суперників", – так характеризували Трошкіна сучасники.

Валерій Лобановський у власній книзі "Нескінченний матч" поділився спогадом, який багато скаже про особистість футболіста Трошкіна: "У Базелі перед фіналом з "Ференцварошем" він підійшов до мене і запитав: "Васильович, по-вашому, скільки важить ця чашка?", показавши на афішу, де красувався Кубок володарів кубків. "Яке це має значення?", – буркнув я. "Для вас, можливо, й не має, а мені її тягти в роздягальню. У вас же як, якщо щось важке, нехай Трошкін тягне, він здоровий". Нічого собі! У мене передстартовий мандраж, а тут – "про чашку", яку, до речі, ще невідомо кому тягнути в роздягальню, нам або угорцям! Зовнішня неяскравість (але не бляклість!) не завадила йому стати в один ряд із найкориснішими гравцями команди. У рідкісних випадках зона, покинута Володимиром, вимагала страховки. При своїх рейдах вперед він або доводив справу до кінця, або при втраті м'яча встигав повернутися, і як ні в чому не бувало, приступити до необхідної оборони, немов перед цим не було виснажливих ривків".

У 264 матчах чемпіонатів СРСР Володимир Трошкін забив за "Динамо" 21 м’яч. У єврокубках – 36 матчів, 4 голи. Він здобув у складі киян звання чотириразового чемпіона СРСР (1971, 1974, 1975, 1977), виграв Кубок СРСР 1974 року, а також Кубок кубків і Суперкубок Європи 1975 року. Тричі входив у список "33-х найкращих" — під №1 (1974, 1975) і №2 (1976). Став віце-чемпіоном Європи 1972 року та бронзовим призером Олімпіади 1976 року (за першу збірну СРСР провів всього 31 матч і забив 1 м’яч, а за олімпійську – 14 матчів, 1 гол). От тільки неймовірно насичені, інтенсивні роки завершилися так само стрімко.

На місці Трошкіна почали награвати молодого Лозинського, який в підсумку гідно успадкує позицію правого захисника. А коли Трошкіна та Матвієнка тренерський штаб поставить на відчислення, відбудеться маленький "палацовий переворот", який призведе до звільнення Базилевича та Петрашевського і розбиття легендарного "тандему".

Самого Трошкіна знову кликав Костянтин Бєсков – йому обіцяли квартиру в будинку, де жила сама Алла Пугачова, а також Олександр Прохоров, який недавно перейшов якраз із "Спартака" в "Динамо". Втім, піти слідом за воротарем Володимир не відважився – він прекрасно розумів рівень напруження між двома клубами, а тому догравав у "Дніпрі", де під керівництвом Андрія Біби й потім Йожефа Сабо і з давнім одноклубником Матвієнком провів 14 матчів. І завершив виступи.

Роки після завершення виступів – найскладніші роки в житті футболіста. Спершу Трошкіну пропонували роботу інструктором зі спорту на станкозаводі, потім почали запрошувати на матчі ветеранської команди "Динамо" – наймолодшим поруч із сивочолими гравцями, що доживали вік після футболу. А в 1978 році Володимир Миколайович став помічником головного тренера київського СКА – Олексія Мамикіна. Той пропонував: "Залишайся, коли піду на пенсію, візьмеш моє місце". Але не склалися у Трошкіна стосунки з куратором команди від армії – заступником командуючого військовим округом. Той запитував: "Чому на полі нема третього нападника?" "Бо зараз грають у 4-4-2 з двома". "Призначити третього!", – командував військовий чин. Трошкін розумів – треба міняти команду…

І коли давній друг Віктор Матвієнко запросив разом попрацювати в рівненському "Авангарді" (нинішній "Верес"), погодився. І очолив команду після того, як Віктор Антонович відправився на навчання до Вищої школи тренерів. Серед підопічних Трошкіна в Рівному були такі майстри, як Шаломай, Шельменко, Шлапак, Кочубинський, для яких це був бажаний "другий шанс", що перезавантажив їхні кар’єри. І молодий Олександр Петраков – той самий, майбутній чемпіон світу U-20, старший тренер юнацької збірної України. За чотири роки в рівненській команді таких життєвих історій набралося дуже багато.

Пізніше Володимир Трошкін недовго попрацював старшим тренером київської міської ради ДСТ "Трудові резерви" – збирав найкращих гравців зі столичних ПТУ, виграв із ними зимову першість УРСР. Словом, пізнав футбол від самих вершин до низин – і зрозумів, що без футболу не може. На запрошення Миколи Фоміних перейшов на роботу в республіканську федерацію футболу, пізніше продовживши працю й у Федерації футболу України. Займався нижчими лігами, організацією чемпіонату в цілому, а також трансферами футболістів. У середині 80-х займався юними футболістами в збірній УРСР. У середині 90-х входив у тренерський штаб збірної України. До останнього часу їздив на роботу, хоча важко було ходити, мучили хвороби…

…Після смерті від людини залишається тільки пам’ять. Від когось – тільки рисочка між датами народження та спочинку. Від інших – багато барвистих спогадів, досягнень, легенд. Ми довго пригадували найкращі матчі Трошкіна – а таких у вольового, яскравого футболіста було багато. І зупинилися на грі "Динамо" – ПСВ "Ейндховен" 1974/75. У Київ гості прибувають зі впевненістю в своїх силах, у їхньому складі – відразу кілька супер-зірок, товаришів Кройффа по збірній Голландії. І тут – київський "каток". Просто подивіться, як Колотов головою вбиває м’яча в сітку після чудового сольного рейду Трошкіна. Як потім ще одна флангова класика від Володимира Миколайовича завершується голом Блохіна. 3:0. Бравісімо! Дивишся й дивуєшся – як наші хлопці з Києва, Єнакієвого, Чорнобильського району рвали найкращих футболістів Європи. Як же хочеться, щоб повторилися колись такі матчі… Щоб "Динамо" (Київ) знову вийшло на той рівень амбіцій, який заповідали Лобановський і Базилевич.

Нам лишається пам’ять і надія…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube