Президент Азербайджану Ільхам Алієв скликає термінове засідання Ради безпеки країни у зв'язку з конфліктом на кордоні Азербайджану та Вірменії, пише для "Еспресо" Віталій Портников

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян засуджує дії Баку, а міністр закордонних справ Вірменії Зограб Мнацаканян ініціює засідання представників країн – членів ОДКБ. В азербайджанській столиці тисячі людей виходять на вулиці з вимогою почати війну за звільнення Карабаху ...

З українського погляду все це видається дивним. Як це, через 32 роки після початку конфлікту триває війна, гинуть люди? І це при тому, що вже кілька десятиліть сторони намагаються домовитися в Мінську – так, теж у Мінську, це таке "зачароване" місто, в якому роками не відбувається нічого нового. Чому? Чому не так, як у Придністров'ї або в Абхазії?

Читайте також: Готуйтеся до "протестів" і кібератак: генерал США розповів, як почнеться вторгнення військ Путіна в Україну

Відповідь на це питання дуже проста й обумовлюється інтересом. Росії, яка окупувала Придністров'я та грузинські автономії, далі просто нікуди й нема чого просуватися. На територіях, де більшість населення - етнічні молдавани або грузини, окупант все одно не зустріне підтримки. Кишиневу та Тбілісі теж немає ніякої необхідності обстрілювати окуповані території - Молдова та Грузія просто не хочуть повномасштабної війни з Росією. Коли Грузія зважилася на таку війну 2008 року, це призвело до російських танків під Тбілісі, бомбардування Горі, нових територіальних втрат і вигнання грузинського населення з "Південної Осетії". Тодішній грузинський президент Михайло Саакашвілі був змушений направити своєму російському колезі Дмитрові Медведєву лист із зобов'язанням не застосовувати силу в Абхазії та "Південній Осетії", Кремль визнав "незалежність" грузинських автономій і запровадив санкції проти Грузії – про міжнародні санкції проти самої Росії тоді й мови не було.

Але в Карабаху – зовсім інша ситуація. Я зараз навіть не зупинятимуся на питанні, хто в цьому конфлікті має рацію. Важливим є саме інтерес, довгострокова стратегія. Для Баку неприйнятно визнати статус-кво, тому що в цьому разі таке визнання означатиме спокійне життя для Карабаху. А в Азербайджані ніхто не хоче спокійного життя ані для Карабаху, ані для Вірменії – між іншим, нинішній конфлікт стався якраз на державному кордоні Вірменії та Азербайджану, а зовсім не в районі Карабаху. При цьому Азербайджан не боїться нападати на Вірменію – тому що Вірменія не Росія. А Вірменія не боїться відповідати Азербайджанові або провокувати нові зіткнення - тому що Азербайджан не Росія. Азербайджанові потрібно, висловлюючись словами українського віце-прем'єра Олексія Резнікова про Донбас, "мотати нерви" Вірменії. Вірменії потрібно демонструвати, що й вона може "мотати нерви" Азербайджанові. І тому, поки не буде знайдено рішення конфлікту, на кордонах обох країн триватиме стрілянина й гинутимуть люди. Хоч 30 років, хоч 60.

Читайте також: Бойовики на Донбасі вбили медика під час евакуації загиблого українського воїна

На Донбасі – рівно та ж ситуація. Росії не потрібен Донбас без обстрілів просто тому, що це – лише невелика частина території, яку Кремль планує захопити. По той бік лінії розмежування для Москви немає ніяких грузин або молдаван. А є такі ж українці, як і ті, що живуть на Донбасі. Тобто - "свої". "Російськомовне населення", яке потрібно "звільнити". А для цього – продовжувати дестабілізацію України аж до капітуляції ворога. Тобто Путінові потрібно просто продовжувати стріляти. При цьому Україна все ж таки – не Молдова або Грузія, Україна може дозволити собі відповідати на російські провокації, навіть якщо це не дуже подобається актуальному Верховному головнокомандувачеві та його оточенню.

Простіше кажучи, Росія тут у ролі Азербайджану: Кремлеві не потрібно, щоб Україна задовольнилася статус-кво, замороженим конфліктом на Донбасі. Путін зацікавлений у постійній дестабілізації. А Україні потрібно показати, що вона не боїться обстрілів і готова відповідати.

І тому, поки в Росії не змиряться із правом України на суверенне існування, на лінії розмежування триватиме стрілянина й гинутимуть люди. Хоч 30 років, хоч 60. Така реальність, яку потрібно прийняти. Альтернатива розумінню цієї реальності – це капітуляція.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube