Боротьба з тероризмом — це не тільки завдання СБУ і Нацполіціі, адже глибина проблеми зачіпає те, наскільки люди щасливі в суспільстві, в якому живуть

Літнього дня, 3 серпня, коли українські медіа не очікували валу новин і готувалися порадувати читачів якимись фотографіями з відпочинку зірок шоу-бізнесу, в стрічках новин червоним кольором загорілося: чоловік погрожує підірвати бомбу в столичному бізнес-центрі Леонардо, пише у своєму блозі на НВ Іван Верстюк.

Не встигло українське суспільство прийти до тями після інциденту з терористами в Луцьку та Полтаві, не встигло воно перетравити факт жахливої спроби зґвалтування в поїзді Укрзалізниці, як у Києві відбулася чергова терористична акція. Сьогодні ніхто не може почуватися захищеним — ані Київ, ані Львів, ані Одеса, ані Харків, ані Маріуполь.

Різке зростання кількості терактів влітку складного 2020-го — це результат високої озлобленості та розчарування, які панують в суспільних настроях. Рівень нетерпимості, агресії зашкалює. Починається все з того, що кожен починає почуватися відірваним від інших, вариться в світі своїх власних образ, підозр, травм — і особливо психічно нестійкі персонажі влаштовують терористичні акти.

Кілька років тому мені довелося обговорювати боротьбу з тероризмом з Маріанною Борген, мером Осло. Осло пережив кілька терактів, а найвідоміший випадок тероризму в Норвегії - це вбивство 77 осіб у липні 2011-го на острові Утойя, яке скоїв праворадикал Андерс Брейвік.

Читайте також: Три послання теракту: Україна ризикує піти російським шляхом

Борген пояснила, що є два рівні боротьби з тероризмом — технічний і стратегічний. На технічному рівні міста забезпечують гідні інвестиції в безпеку громадських просторів, встановлюють камери відеоспостереження, співпрацюють з національною владою в питаннях організації роботи поліції. На стратегічному рівні потрібно щось зовсім інше — влада повинна вміти давати громадянам відчуття щастя від того, що ти живеш в цій країні та в цьому місті.

Це може здатися дивним на перший погляд, але Борген прямо сказала: чим більше в місті зелених зон, крамничок у парках, приємних кафе, — тим менше людям хочеться влаштовувати теракти. Чим більше люди спілкуються між собою — тим вище рівень терпимості в суспільстві. Україна ж досі розуміє тероризм як загрозу, з якою можна боротися лише зброєю та діями СБУ чи Національної поліції.

Давайте подивимося на країну, в якій ми живемо. Скільки злоби люди ллють один на одного в міському транспорті, в супермаркетах, в погано освітлених вулицях і провулках спальних районів. Багато хто звик прокидатися від крику під вікнами, який свідчить чи то про різанину, то чи про інший подібний жах.

Едвард Глейзер, економіст і фахівець з міського планування з Гарвардського університету, довів у своїх дослідженнях: чим активніше в місті життя сектора освіти, тим безпечніше і щасливіше це місто. Сьогодні ви інвестуєте в школи й університети — а завтра на вулицях ваших міст значно менше криміналу і терактів.

У спецслужб не існує єдиної, що довела себе на 100% технології запобігання проявам тероризму. Тут треба думати ширше і вмикати креативне мислення. Якщо в людях сидить злість, то треба замислитися над тим, що викликає в людях злобу і чому вони почуваються нещасними.

Ще один відомий економіст — Рагурам Раджан, професор Чиказького університету, в своєму недавньому дослідженні запропонував відповіді на проблеми розвитку суспільства шукати в трикутнику: держава — ринок — місцеві громади. Сучасні країни, навіть великі демократії, звикли дивитися лише на два елементи цього трикутника — на ринок і на державу. А життя людей — жителів Фастова, Василькова або Козельця — випадає з формул, за якими уряди розраховують свою політику.

Читайте також: Якби теракти не висвітлювали ЗМІ, більшість із цих злочинів втратили би сенс

Помилкою було б думати, що щасливі лише багаті країни. Традиційно високі місця в світових індексах щастя займає Бутан — країна в Гімалайських горах на сході від Індії. Рівень ВВП на душу населення в Бутані - менше $2 тис., а значна частина населення займається скотарством на луках цієї країни.

Причин такого масового відчуття щастя в Бутані кілька. Перша — це буддистська етика, яка закликає зберігати спокій за будь-яких життєвих обставин. Друга — це хороша екологія, красива природа, якісні аграрні продукти. Третя — це той факт, що люди живуть у невеликих містах і селищах, добре знають один одного і всі проблеми переживають разом, колективним розумом.

Цхерінг Вангчук, екс-глава уряду Бутану, в розмові з журналістами зізнався, що він як прем'єр-міністр зобов’язаний нарощувати обсяг ВВП країни і проводити відповідну політику, але щастя людей залежить не лише від грошей — інакше можна було б випросити велику кредитну програму у МВФ, роздати щедрі субсидії і тим самим вписати себе в залу слави історії Бутану. Людям необхідно відчуття рівності можливостей — доступу до інформації, до технологій, до капіталу і робочих місць.

Українці давно потерпають від нерівності можливостей. Найчастіше краще влаштовується той, у кого батьки багатші. Просування в кар'єрі отримує більш говірка на нарадах людина, а не та, у якої вище ефективність роботи. У політиці виграє той, хто більше за всіх обіцяє і кого показують телеканали, а не той, хто знає, як реально вирішити головні проблеми суспільства.

Люди все це помічають, адже вони живуть у цьому світі, в цій країні. Українській політичній психології властиво терпіти. Ось, мовляв, ще трохи треба потерпіти, трохи почекати — і життя налагодиться. Коли ж терпіти вже немає сил, адже життя не налагоджується, — починається прояв злості та невдоволення. Починаються теракти й кримінал.

Не варто вважати, що терористи — просто психічно хворі люди. У них дійсно можуть бути відхилення в психіці, але річ, ймовірно, не лише в психічних патологіях. Той же норвезький стрілок Брейвік був зрештою визнаний психічно здоровим, хоча його адвокати доводили прокурорам, що він неосудний і в момент здійснення теракту почувався «лицарем-тамплієром». При цьому Брейвік — досить освічена людина. Він навчався у бізнес-школі, а серед його улюблених авторів — Іммануміл Кант і Адам Сміт.

Читайте також: Журналіст: У випробуваннях терором для Зеленського є кілька "але"

Є люди, патологічно чутливі до неправд, які є в суспільстві. Ці неправди радикалізуються в їхній політичній свідомості та завдають їм глибокої травми. Починається ланцюжок умовиводів, який приводить до ідеї здійснити теракт, щоб привернути увагу до проблеми. Так, луцький терорист Максим Кривош був небайдужий до проблеми захисту прав тварин, а Брейвік надто болісно сприймав політику мультикультуралізму європейських країн.

Чим глибше втрачено суспільством відчуття справедливості - тим більше терактів у ньому відбувається. Так, кожен терорист винен і має понести кримінальне покарання. Але є ступінь провини за кожен теракт — і на державі, яка не справляється із завданням забезпечити ту якість верховенства права, яка б задовольнила людей. Українці втомилися від безладу, що панує в містах, в політиці, в економіці. Їм потрібні відповіді на питання, що їх хвилюють — і ці відповіді потрібні сьогодні. Повні, вичерпні відповіді.

2020 рік виявився важким, адже пандемія коронавірусу оголила багато проблем України, до яких завжди не доходили руки. Це недоліки в отриманому вихованні та освіті, невміння правильно спілкуватися, доступ до великих обсягів інформації, яку люди не можуть коректно засвоїти і переварити через відсутність компетенції. На цьому згубному тлі й виникає тероризм.

Україні потрібен капіталізм, який би працював однаково ефективно для всіх — і для топ-менеджерів великих компаній, і для звичайних хлопців і дівчат, які розвозять на велосипедах замовлення з жовтими рюкзаками Glovo за спиною. Україні потрібна справедливість, яка може дати відчуття щастя. Це — стратегічний вектор боротьби з майбутніми проявами тероризму. Не можна закривати очі на цю загрозу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube