У кожному теракті є два типи жертв. Безпосередні й опосередковані. Безпосередні для терористів – ті, кого вони захопили – це знаряддя. Їхнє життя не цікаве терористам

Злочинців більше цікавить інша категорія – жертви інформаційної хвилі. Ті, хто переживатимуть і за заручників, і вже за себе. І, нібито між іншим, ознайомляться з тим, чого ж кортить терористам. Терористи зазвичай прагнуть донести інформацію через чиїсь страждання. Тож хто б не організував нещодавні теракти, ми всі стали його жертвами.

Але яку інформацію ніс безпосередньо луцький терорист? По суті – одну маячню.

Хтось узяв відповідальність за підірвані смітники у Києві? Та ніхто.

Читайте також: Якби теракти не висвітлювали ЗМІ, більшість із цих злочинів втратили би сенс

Інформація, яку отримала вся країна – сам факт терактів. Україна, яку, попри війну на Донбасі, вважали відносно безпечною країною, такою бути перестала. Якщо захоплюють районні автобуси, то чому не можуть захопити тебе у твоєму супермаркеті? У метро? На робочому місці?

Тому перший наслідок – роздратування. Роздратування, що псевдомінування відбирають час. Що перемовини з луцьким терористом вели довго. Що президент вчинив неправильно, пішовши на поступки. Що запобігання терористичним актам не працює. Система безпеки неефективна. Що можна наставити камер у столиці, але вони не можуть "побачити", хто ж заклав вибухівку у смітники. Що для людини із двома судимостями не проблема дістати зброю. У частини людей взагалі питання, чи справжнім був теракт.

Весь цей негатив поступово сповзає в недовіру. Недовіру навіть не до конкретних політиків, а в невіру в те, що держава може тебе захистити. Розчарування в державі Україні – як для українців, так і для зовнішньої спільноти. Така собі failed state, із якою не варто мати справу. І головна загроза розмивається – відтепер вона не лише ззовні, не лише у війні з Москвою, тепер вона ще й серед нас.

Нагадайте, це часом не російські послання, кремлівські наративи щодо України? Не дивно, що головну участь у розкрутці луцького теракту брали участь саме російські інформаційні канали.

Читайте також: Журналіст: У випробуваннях терором для Зеленського є кілька "але"​​​​​​​

Інше послання – страх. Страх з'являється тоді, коли фальшиві теракти врешті стають справжніми. І він зростає та зростатиме, якщо не знайдуть мінерів смітників. Якщо вибухівка у смітниках когось уб'є, як це було у Дніпрі у 2011-2012 роках. Якщо комусь спаде на думку стати послідовником луцького терориста.

А ось коли заганяють у страх, дуже просто надати суспільству інше послання: "безпека в обмін на свободи". Тобто розширення повноважень правоохоронців за рахунок обмеження прав людей. Росія в такій ситуації живе з 1999 року – коли Путін почав підривати будинки власних громадян.

Чи скористаються цією ситуацією страху наші правоохоронці, щоб посилити свої повноваження? Так, бо те саме вони зробили після кривавої автотрощі під Козином, коли наслідком ДТП стало ухвалення в першому читанні законопроєкту (№2695) щодо розширення прав поліціянтів. Найімовірніше щось подібне буде й цього разу. А ось чи обміняють українці безпеку на свободи? Навряд. Щонайменше до сьогодні суспільство чинило цьому спротив.

І ще. Про перспективу. Ми входимо в період підвищеної активності – у період виборів. І це несе найбільші проблеми. Бо ситуація під час виборів, як правило, загострюється. Крива активності завжди йде догори. І завжди є ризики, що, взявши "високий старт" із терактів, до дня виборів ми отримаємо лише зростання агресивності та насилля.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube