Іти на поступки терористам – дуже хибний шлях, оскільки "успішні" операції із захоплення заручників мотивують чергових злочинців повторити "подвиг" попередників.

Але водночас не варто вірити в тиражоване гасло "з терористами перемовин не ведемо", адже між комунікацією з бандитами та поступками перед ними – велика прірва. І взагалі, у кожному випадку треба говорити, якою ціною обходиться ризик людському життю.

Сьогодні в країні де-факто другий терористичний акт за останні три дні: викрадач автомобіля взяв у заручники офіцера поліції. Це дуже тривожний факт для всієї країни, а особливо – для президента Володимира Зеленського. Адже він виконав частину вимог попередника – "луцького" терориста, записавши відеозвернення про перегляд певного відеофільму. Уже тоді ФБ репався від єхидних статусів про те, що, мовляв, глава держави дав слабинку та пішов на поступки нападнику, що провокуватиме нові випадки поневолення людей озброєними особами. Важливо усвідомити, яка доля правди в цих звинуваченнях і як повинна поводити себе влада в таких екстремальних ситуаціях.

Почнемо з того, що фраза "ми не ведемо перемовин із терористами" за рівнем своєї глибини дорівнює іншій: "Тільки дурні не змінюють своїх поглядів. А я їх, до речі, і не змінював". Перемовини, під якими потрібно розуміти комунікацію зі злочинцями, ведуть усі, навіть найуспішніші в царині антитерору країни. Насамперед таке спілкування із озброєними людьми – це можливість спонукати їх здатися або бодай домогтися звільнення частини захоплених громадян. У правоохоронних структурах найсильніших держав світу є навіть спеціальні психологи-перемовники, завдання яких – розв’язання ситуації мирним шляхом.

Інша річ, що деякі країни ухвалили рішення не йти на поступки терористам. Особливо свято ця доктрина сповідується в Ізраїлі, де терористичні атаки, напади та поневолення людей озброєними бойовиками трапляється дуже часто. Цілком логічно, що така політика повинна сповідуватися і в нашій країні, яка воює, де зброю із зони АТО-ООС простіше купити, аніж пройти тест на коронавірус, а російським диверсантам в Україні комфортніше, ніж будь-де в Дагестані чи Чечні.

Але є кілька "але". Їх дуже добре видно на декількох, із дозволу сказати, кейсах тієї ж Російської Федерації. Один із них – це захоплення заручників на московській Дубровці в жовтні 2002 року. Тоді бойовики утримували понад 900 осіб більш ніж 3 доби. Організовані владою переговори успіху не принесли, і 26 жовтня силовики застосували невідомий громадськості бойовий газ, від отруєння яким померло тільки за офіційними даними 130 осіб, а неофіційними – 174. Таке "визволення" мирних громадян – повне фіаско правоохоронних структур РФ, міжнародна демонстрація їхньої непрофесійності. Світові ЗМІ тоді писали, що для російської влади помста терористам виявилася сильнішою за здоровий глузд та вболівання за життя співвітчизників. Висновок із цієї історії дуже простий: глава держави чи глава спецслужби, ухвалюючи конкретне рішення щодо конкретної операції, несе щонайменше моральну відповідальність за життя захоплених громадян. І він повинен 100 разів зважити всі "за" і "проти", віддаючи ту чи іншу вказівку спецпризначенцям.

Читайте також: "Слуга народа" будет выдвигать "Юзика" в мэры Кривого Рога?

Другий "кейс" – теракт Будьонівську 14-19 червня 1995 року, коли бойовики Шаміля Басаєва захопили лікарню, куди зігнали приблизно 1500 мешканців міста. Їх утримували близько п’яти днів, силовики зробили невдалу спробу штурму приміщення, внаслідок чого загинуло три десятки мирних громадян, які перебували всередині лікарні. Загалом протягом цього часу загинули 129 росіян, 415 – поранено. У період загострення "операції з визволення" до переговорів із бойовиками долучився навіть тодішній прем’єр-міністр РФ Віктор Черномирдін, у результаті терористів відпустили, війну в Чечні було призупинено й далі конфлікт вирішувався лише шляхом переговорів. Мораль цього випадку в тому, що логіка комунікацій із терористами не завжди буває лінійною, і якщо б російська влада не пішла на принизливі на той момент поступки перед бойовиками, то ризикувала б втратити понад тисячу ні в чому не винних співвітчизників. Уточню, що прозріння уряду "коштувало" російській владі 129 життів.

Отже, я дуже хотів би, щоб президент моєї країни був непохитним під пресингом різного роду нечисті й не заохочував би своїми пОступками до нових терактів. Але в кожної непохитності є своя ціна. Якщо простіше записати відео на ФБ й тим самим врятувати з десяток життів, то так тому й бути. Тим паче, що ми всі бачили кадри з Луцька, як гордо вискочив поліцейський БТР під акомпанемент світлошумових гранат, коли отой дурбелик-"любитель тварин" уже хвилину як стояв у кайданках.

Тобто президентська непохитність повинна підкріплюватися і його вірою в професійність силовиків, у наявність у них відповідного досвіду, знань та оснащення.

У ФБ багато хто з нас надто категоричний. Але коли б хтось із родичів такого персонажу опинився в тому триклятому автобусі, то "категоричний персонаж" особисто благав би Зеленського записати оте відео. Особисто я би прагнув, щоби Зеленському вдалося врятувати якомога більше життів і зробити мінімум поступок злочинцям. Чи вдасться йому це – будемо дивитися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube