За тривожними подіями в Білорусі у останній тиждень якось загубилася чи не решта міжнародної політики. Хоча тектонічні зміни відбуваються зараз не тільки у Мінську.

Угода між Ізраїлем та Об'єднаними Арабськими Еміратами за інших умов цілком могла би стати темою тижня. За умовами угоди ОАЕ не тільки визнають Ізраїль – сторони погодилися шукати способи розв'язати палестинський конфлікт, а Ізраїль поки не буде оголошувати суверенітет над усім Західним берегом річки Йордан.

Звичайно, ОАЕ – це не перша арабська держава, що примирилася з фактом існування Ізраїлю. Раніше це зробили Єгипет та Йорданія. Але примирення між Абу-Дабі та Єрусалимом стало своєрідним маркером, оскільки ОАЕ, разом із Саудівською Аравією, завше претендували на роль своєрідного "панарабського" центру. З одного боку, всю цю історію можна розглядати як хитрий поствиборний піар прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу. Який ще на початку липня хотів поширити суверенітет Ізраїлю на західний берег ріки Йордан, котрий багатьма державами світу розглядається як частина палестинської території. І навіть називав якісь конкретні дати цього рішення, обіцяного ним в процесі останніх, вкрай складних для нього виборів. Але голосне обурення стосовно такого кроку з боку ЄС цього разу було доповнене більш ніж стриманою реакцією Вашингтону. І політик, який розумів, що виборцям потрібно презентувати якусь геополітичну перемогу, пішов в діаметрально протилежному напрямку. Подавши відмову від передвиборних обіцянок як поступки ОАЕ, котрі визнали Ізраїль, і, фактично, стали на бік Єрусалиму в суперечці з Палестиною.

Читайте також: Лукашенко, избрав путь силового подавления протестов, пошел по ошибочному сценарию, – Кирилл Сазонов

Тому й не дивно, що обидва ключові палестинські рухи "Хамас" і "Фатх" – назвали рішення Абу-Дабі "ударом в спину" арабській єдності, зрадою, і багатьма іншими нехорошими словами.

В цьому місці виникає резонне запитання – а навіщо все це було ОАЕ? Цілком можливим було не визнавати Ізраїль і далі, як це було впродовж десятиліть до того, і з безпечної відстані спостерігати за тим, як євреї та палестинці продовжують свій безконечний конфлікт.

Насправді, для зміни позиції Абу-Дабі були істотні причини. Серед яких ключовими є цілий ряд тактичних і одна стратегічна. Нормалізація стосунків між ОАЕ та Ізраїлем, в першу чергу, була давньою мрією США. Оскільки мати в одному регіоні двох ключових союзників, які відмовляють одне одному в праві на існування – заняття для американських дипломатів складне і надокучливе. І примирення між цими союзниками не пройде у Вашингтоні непоміченим – кожен з його учасників отримає істотні дипломатичні і, не виключено,  торгівельні бонуси.

Читайте також: Виведення військ США з Німеччини: між страхом та полегшенням

По-друге, дві потужні економіки, що існують в одному регіоні, насправді потребували політичної нормалізації – для покращення співпраці, можливості взаємних інвестицій та реалізації спільних проектів у туризмі, сільському господарстві, та цілій купі інших сфер.

Але стратегічний сенс цього кроку Абу-Дабі полягає не в примиренні на Близькому Сході. Річ у тому, що в регіоні вже не перший рік існує геополітична реальність, в якій ключовий конфлікт відбувається не між Ізраїлем та арабами, як те звикли думати у світі. Конфлікт має місце між шиїтським Іраном і його союзниками  - Росією, в тому числі – з одного боку, і сунітськими арабськими державами та Ізраїлем з іншого. За спиною останніх стоїть і США.

В реальності ані ОАЕ, ані Туреччина, ані жодна інша суннітська держава в регіоні вже давно не мали реальних силових зіткнень з Ізраїлем. Зате всім їм доводиться регулярно воювати з іранськими "ихтамнетами" та іншими мілітарними рухами, які старанно підтримують Москва та Тегеран. І нормалізація стосунків під впливом наявності спільних друзів у Вашингтоні, і спільних ворогів – у Тегерані та Москві – видається вкрай логічним кроком. Попри всю непопулярність Ізраїлю в арабському світі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube