Вчора я спілкувався наживо з білоруським опозиціонером. Айтішник. Дуже обережний в висловлюваннях. Правда, на ефірі українського каналу, на запитання одного з гостей "чий Крим?" він одразу сказав, що український.

Говорили ми з ним не публічно і недовго. Він висловив сподівання, що скоро протест переможе і він зможе повернутися додому.

У мене, колишнього викладача майстерності актора та журналістики, що був змушений кинути професію, пройти пожежі революції, а згодом взяти у руки зброю, втратити десяток друзів та знайомих у боях за незалежність – ця наївність викликала сумну посмішку.

Я не хотів турбувати незаймані душі оповіданнями про збройне повстання, коктелі молотова, організацію мережі, зв'язку, пропаганди, тощо... Самі розберуться.

Читайте також: The Economist: Белорусы и россияне устали от автократов, смотрящих в прошлое

Мене умилила думка білоруського колеги, що ще режим не перейшов межу для більш радикальних дій суспільства.

Я зауважив, що гвалтування людей гумовими палками у дупу, вбивства бунтарів, викрадання людей, то і є межа і що ми в Україні вже спалили б урядовий квартал. Додав, що не засуджую, бо у нас теж був пісенний період та стояння з ліхтариками.

Побажав успіху і зазначив, що успіх Білорусі для України є стратегічно важливим, навіть коли замість Лукашенка прийде прокремлівський кандидат, а інших там нема, бо за будь-яких умов, то є шлях до демократії, який згодом змінить країну.

Читайте також: Мышеловка для (п)резидента

На мою думку революція в Білорусі або захлинеться, або перейде через ще більшу кров ніж Україна.

Кров білорусів лякає, але іншої ціни за Незалежність, Суверенітет, власну Мову, демократію, та цивілізацію – немає.

Боюсь, що Білорусам доведеться перейти через свою Небесну Тисячу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube