MENU

Що потрібно зробити, щоб нарешті дійшло?", – Лікарчук про ігнорування карантинних вимог у школах 1 вересня

892 11

Учителі вітають першокласників у дворі гімназії «Академія» у Святошинському районі Києва. Фото: Олександр Хоменко / hromadske

Про свої вчорашні враження від споглядання часточки першовересневого свята в одній із київських шкіл спочатку вирішив не писати. Бо думав, що це була прикра випадковість. Хоч якою може бути "випадковість", коли мова йде про здоровя та безпеку дітей.

Але, коли побачив сьогоднішню стрічку новин у ФБ із світлинами учорашніх лінійок, групових фото, обіймами, то все-таки вирішив розповісти.   

Отже, ранком проїжджав біля подвір’я однієї з київських шкіл на великому житловому масиві. Рухатися вільно не можна було через силу-силенну машин батьків, які приїхали "здавати" своїх дітей до школи. Тому зупинився біля погано огородженого стадіону школи.

На ньому гарненько юрмилися учні, батьки: сила силенна усілякого люду. Вони були укупі й разом. Й тісненько. І, звичайно, кожен другий – без маски.

Читайте також: Шмигаль: В умовах карантину батьки школярів можуть самостійно обирати форму навчання для своїх дітей

Діти – як діти: бігали, штовхалися, обіймалися, стрибали... Батьки стояли кучками, мило спілкувалися: розчулені й щасливі, що нарешті дітей віддали... А вчителі упевнено робили те, що звикли робити десятиліттями, але чого робити не повинні були аж ніяк зараз.

Ось одна вчителька починає збирати клас до кучі. Бере дітей за руки і ставить іх парами, тісненько притискаючи один одного. Як звикла і як уміла. А дітиськи (п’яти чи шестикласники), – як дітиськи. На місці не стоять. Тоді вона іх іще енергійніше тицяє в одну кучу, ще і вкладаючи руку однієї дитини в руку іншої...

Зважаючи на комплектність вчительки, це їй дається нелегко; маска вже на шиї, піт на обличчі, зачіска втратила незайманість, але вона героїчно намагається порушити одну з головних протиепідемічних вимог – забезпечити дотримання дистанції. І тут, як кажуть, моя душа не витримала. Натягнувши на себе маску, зробив кілька кроків до того, що називається "кучамала"...

Дотримуючись дистанції, звернувся до вчительки, яка була страшенно "озабоченная" шикуванням: "Пані. Вітаючи Вас із святом, хочу запитати, чому порушуєте вимоги щодо дистанціювання?". Спочатку вона зробила вигляд, що мене не почула. Після повторного запитання мене обпалив ніщивний учительський погляд: "А Вам какоє дєло, мужчіна? Ві – батько?"...

Читайте також: Covid vs Вчитель: чим може "потішити" початок навчального року?

Моє нове запитання: "Давайте познайомимося. Я – Лікарчук Ігор Леонідович. Як звати Вас?", – знову лишилося без відповіді. Зате вчителька продовжувала дружно шикувати учнів у стрій, закликаючи дітей вже українською: "Йдемо в клас парами, парами, дружненько..." І так й пішли: парами й дружненько. Дистанціюючись один від одного сантиметрів на 10-15, без масок, міцно тримаючись за руки чи за плечі...

Хотів знайти директора школи, але того не зробив, бо добре уявляю, в якій "каші" він варився із самого ранку...

Сів у машину, продезінфікував руки, поїхав. А думки нп покидають: "Чому ми такі? Чому у нас є такі вчителі? І чи є в цій школі нормальні керівники? І що потрібно зробити, щоб до них, нарешті, ДІЙШЛО?".

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Ігор ЛІКАРЧУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини