Олександр Лукашенко і Володимир Зеленський у Житомирі, жовтень 2019 року

Лише місяць знадобився президенту Білорусі для того, щоб перетворити Україну з дружньої країни на ворожу. Про роль України в останніх подіях у Білорусі, пише Сергій Руденко спеціально для DW.

3 вересня Олександр Лукашенко в черговий раз звинуватив Україну разом із Литвою, Польщею і Чехією у втручанні у внутрішні справи Білорусі. При цьому він послався на заяву Сергія Лаврова про "200 українських екстремістів", які нібито готували безлади на території Білорусі. Лукашенко, явно і не без задоволення підігруючи главі МЗС Росії, пішов на подальше погіршення відносин з офіційним Києвом. Протягом останнього місяця президент Білорусі зробив все для того, щоб зруйнувати довіру у відносинах з керівництвом України, змістивши колись дружню державу в стан своїх ворогів.

Страх перед Майданом

Буквально місяць тому Олександр Лукашенко в інтерв'ю Дмитру Гордону вальяжно розмірковував про долю президента-втікача Віктора Януковича і неможливість Майдану в Білорусі. Олександр Григорович був упевнений: з ким-ким, а з ним точно нічого подібного не трапиться. І скажи йому Гордон в той момент, що буквально за кілька днів вулиці й площі Мінська та інших білоруських міст заповнять протестувальники із закликами: "Іди!", він ніколи б у це не повірив. Тому що Лукашенко був упевнений: у своїй країні він контролює всіх і усе.

Те, що Лукашенко панічно боїться Майдану, в Україні знали давно. КДБ Білорусі не допускав в країну українських активістів, що мають майданівське минуле. У липні 2014 року в мінському аеропорту спецслужби затримали народного депутата України Олександра Бригинця, який летів до Москви. Офіційна версія - він є персоною нон грата в Білорусі. У лютому 2017 року в мінську буцегарню потрапив один з лідерів харківського майдану, відомий письменник Сергій Жадан. Виявилося, що йому був заборонений в'їзд в Росію за причетність до "терористичної діяльності". Після затримання він став нев'їзним і в Білорусі.

Читайте також: Постпред США при ОБСЕ призвал убедить Лукашенко, что он не может быть президентом

Олександр Лукашенко, схоже, був впевнений, що, не пускаючи в свою країну людей, які мають досвід організації українських майданів, він убезпечить себе від повторення долі Віктора Януковича. Але, як виявилося, він прорахувався. А точніше - білоруські спецслужби, які не помічали невдоволення президентом Білорусі всередині держави. І те, чого так боявся Лукашенко, відбулося - білоруси вийшли на вулиці міст. Але для цього їм не знадобилися українські революціонери. Хоча глава МЗС Росії Сергій Лавров стверджує протилежне, а президент Білорусі йому охоче вірить і підтакує. Ну, і справді, не піддавати ж Лукашенку обструкції власні спецслужби, які проґавили Майдан всередині Білорусі. Простіше повірити у чергову маячню Кремля, який ось уже шостий рік розганяє міфи про українських "екстремістів", "фашистів" і "розіпнутих хлопчиків у трусиках".

Кінець дружбі?

Нині Білорусь - один з основних торговельних партнерів України. У 2019 товарообіг між країнами склав 5,8 мільярда доларів. Цього року через пандемію коронавірусу результати, очевидно, будуть скромнішими. Але якщо до цього ще додасться і політичний фактор - охолодження відносин між Білоруссю та Україною, яке ми зараз спостерігаємо, - ситуація і зовсім може виявитися критичною для обох сторін. Адже все, що відбувалося в останні роки між Києвом і Мінськом, багато в чому трималося на особистих відносинах глав держави. А тут ще виявилося, що свого часу Лукашенко пропонував європейцям своє посередництво в конфлікті між Росією та Україною. За це, як розповів експрем'єр Польщі Дональд Туск в інтерв'ю Onet, Олександр Григорович хотів стати президентом об'єднаних України та Білорусі.

До останнього часу Лукашенко переконував українців, що кращого друга, ніж він, їм ніколи не знайти. І в якийсь момент навіть здавалося, що президент Білорусі готовий разом з Україною створити антипутінський фронт. Принаймні тоді, коли Олександр Григорович божився видати Україні 33 членів ПВК "Вагнер", затриманих під Мінськом. Було це лише чотири тижні тому. Однак напередодні дня проведення президентських виборів у Білорусі Лукашенко віддав "вагнерівців" Москві. Україна тоді вперше за всю історію двосторонніх відносин відкликала свого посла з Мінська для консультацій.

Читайте також: Тихановская пригрозила Лукашенко: Протесты в Беларуси будут вечными

Але Лукашенка це не збентежило. Практично в кожному згадуванні ним зовнішнього втручання у справи Білорусі фігурує Україна. "Україна тисне", "Україна хоче", "українські екстремісти". Для Олександра Лукашенка, який ще недавно присягався в дружбі українцям та особисто президенту Володимиру Зеленському, сусідня держава ввійшла у "вісь зла". Навряд чи хтось міг переконати Олександра Григоровича в тому, що в Києві проти нього плетуть змову. Швидше за все Україна потрібна йому як опудало, звертаючись до якого він міг би нескінченно повторювати білорусам: "Подивіться, що там діється. Ви такого хочете? Ви хочете війни?" Ну, а згадані Лавровим "українські екстремісти" в Білорусі потрібні Лукашенку для підтримки міфу про зовнішнє втручання. Як то кажуть, дружба дружбою, а тютюн окремо.

Україна поза грою

МЗС України назвало помилковими звинувачення Лукашенка у втручанні української держави в справи Білорусі, а заяви Лаврова про дестабілізацію ситуації в Білорусі з боку Києва - маячнею. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба впевнений, що РФ під виглядом "200 українських екстремістів" намагається представити в сусідній державі своїх "зелених чоловічків". І, схоже, він недалекий від істини.

Білоруські прикордонники на кордоні з Україною (фото з архіву)

У тих умовах, які сьогодні складаються в Білорусі, офіційному Києву залишається тільки одне - дочекатися розв'язання конфлікту. Чи може Україна стати посередником у переговорах між Лукашенком і опозицією або між Лукашенком і Європою? Теоретично - так. Але, з огляду на позицію Росії і щодо Білорусі, і щодо Донбасу, це навряд чи станеться. Можна навіть уявити собі вираз обличчя Лаврова: "Що? Ці українські екстремісти - посередники? Ніколи і ні за що!" Москва ніколи не погодиться на те, щоб Україна перетворилася на сильного регіонального гравця. Та й Лукашенку це ні до чого.

Читайте також: Клімкін: Виявляється, що Лукашенко неадекватний вже давно

Офіційному Києву потрібно визначити свої дії у разі визнання перемоги Лукашенка на президентських виборах. Чи означає те, що МЗС України, називаючи Олександра Григоровича брехуном, вже визначило свою позицію? Якщо так, то як Україна тоді збирається і далі будувати відносини з Мінськом? А якщо Київ визнає таки повноваження Лукашенка, як же бути з білоруськими протестувальниками, яких підтримали європейські країни і США?

Ці питання для України не з легких. 1 239 кілометрів спільного кордону з Білоруссю, яка вже дуже незабаром може перейти під контроль Росії, - серйозний виклик для офіційного Києва. У квітні 2017 року під час зустрічі з Петром Порошенком у Чорнобилі Олександр Лукашенко запевняв, що, якщо з боку білоруського кордону хтось і приїде в Україну, то це буде тільки він і на тракторі. Але ситуація змінилася. І хто дасть гарантії, що замість Лукашенка з півночі в українську державу не заїде російська бронетехніка, як це було на сході України в 2014 році? У Києві, до речі, президента Білорусі активісти внесли в базу "Миротворець" як "посібника терористів і російських окупантів".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube