Маски роблять репресії анонімними. Але якщо їх зірвати, диктатура отримує обличчя: з’яв­ляєть­ся людина, яку можна притягти до відповідальності за вчинені дії. Такий урок дає нам засвоїти Білорусь, де протестувальниці стягували балаклави з голів оперативників ОМОНу, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Звичайна спроба опору кардинально змінює динаміку сили. Це відбувається тоді, коли на деякий час омонівці (схоже, це завжди чоловіки) кількісно переважають. Протестувальники можуть повалити їх на землю, вдарити цеглиною по голові або занурити в бензин. Таке трапляється в інших політичних бунтах. Але не в Білорусі. Тамтешні демонстранти не кривдять і не принижують своїх гнобителів. Вони дбають лише про те, щоби сфотографувати їхні обличчя.

Читайте також: Портников назвав головну проблему білоруської опозиції

Останніми днями я переглянув багато відеозаписів таких демаскувальних заходів. Омонівець раптом стає схожим на людину. До того ж видно, що він приголомшений, ба навіть присоромлений: куди й подівся мачо із крутого загону – замість нього постає людина, заскочена за поганим учинком. У його житті, напевно, є жінки: він чийсь син, можливо, брат, імовірно, чоловік, а може, й батько. Він має родичок, подруг і сусідок. Усі ці знайомі йому жінки можуть брати участь у протестах або принаймні багато з них підтримують їх. Вони знають стагнаційний, претензійний режим, що сфальсифікував вибори минулого місяця й чіпляється за владу з допомогою Кремля, удаючись до побиття та приниження тих, хто чинить опір.

Можливо, багато жінок і чоловіків із оточення того омонівця не знають його професії. Але тепер маску знято, й він боїться, що вони вважатимуть його бандитом і зрадником. Йому доведеться відповідати перед ними, зустрічаючи їх на сходовому майданчику свого будинку, у крамниці, на спортивних заходах, на сімейних святах. Вони можуть приперти його до стіни запитанням: "Чому ти нас б’єш?". А можуть просто відвернутися від нього. Хай там як, він завважить зміну тону, ухильний погляд, не отримає запрошення чи отримає відмову на своє запрошення. Його колеги теж хвилюються: наступними можуть бути вони – із них знімуть маски і зневажатимуть їх.

Коли падають режими, відбувається розкол у їхній верхівці та крах у низах. У Білорусі можливе і перше, і друге. Завдання протестувальників і їхніх закордонних друзів – пришвидшити обидва процеси. Фізичне демаскування виконавців репресій – це один крок. А другий – масово зробити те саме в електронному форматі. Опозиція, схоже, отримала доступ до особистої інформації кожного представника білоруської поліції. І планує її оприлюднити.

Читайте також: Ненасильницький спротив білорусам не допоможе. Й ось чому

Ще одна лінія атаки – проти зовнішньої присутності режиму. Білорусь має багато посольств та інших дипломатичних місій. Дехто з працівників може бути консервативним прихильником режиму. Проте в багатьох із них події в рідній Білорусі викликають огиду. Може, їхні діти навчаються в університетах. Вони неодмінно дивляться відеозаписи жорстоких дій поліції, від яких стає лячно.

Ці люди можуть переглянути свої погляди. Дехто так уже вчинив. Посол Білорусі у Словаччині став одним із перших "перекинчиків". Його колега в Нідерландах дав сильне інтерв’ю, у якому розкритикував репресії. Та потрібно більше. Ключ до перемоги – рушійна сила. Представники режиму мають дедалі більше розуміти, що він приречений на поразку.

Ніхто не хоче бути на боці переможених. Адже ті, хто кидає виклик режимові, дедалі впевненіші в перемозі, і щоразу більше людей до них приєднується. Коли люди в масках відмовляться застосовувати кийки, а їхні очільники побоюватимуться віддавати накази, Олександрові Лукашенку та його банді час буде бігти до гелікоптера. І нехай це станеться якнайшвидше. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube