MENU

Посередині пандемії: до яких суспільних і політичних наслідків вона призводить

149 0

Наслідки пандемії COVID-19 для економіки очевидні. Їх підтверджують цифрові показники, ВВП різних країн, у різних галузях, наприклад, туризмі в Іспанії, Греції або Італії, рівень безробіття тощо. Вони значні, але ще важче оцінити вплив на політичні, соціальні та культурні процеси, пише для "Тижня" Мішель В'євйорка

Схоже, пандемія поглибила соціальну нерівність, але бракує точних, цифрових показників, аби це стверджувати. Скидається на те, що пропорційно краще, ніж найбідніші, почуваються не лише найбагатші групи населення, а й ті, хто належить до профспілкових, асоціативних структур, хто може діяти в режимі групи тиску, спертися на громадську думку та здобути бюджетну допомогу, недосяжну для найзлиденніших.

Згадаймо, приміром, медичних працівників Франції, що від початку пандемії, за одностайними відгуками, блискуче працювали, добре зорганізовані та здатні до колективної мобілізації. Унаслідок переговорів із урядом вони зуміли домогтися суттєвого підвищення зарплати. Натомість касири супермаркетів, збиральники сміття, водії доставки, частково зайняті, таксисти й інші незахищені наймані працівники, неорганізовані та низькооплачувані, про яких медії писали як про героїв, наголошуючи на їхній відвазі та важливій ролі, взагалі нічого не отримали.

Читайте також: Пандемія не покладе кінець глобалізованому світові, навпаки – дасть новий імпульс його розвиткові

Пандемія не завадила організації світового антирасистського руху, зокрема й у формі загалом заборонених і ризикованих, у контексті санітарної безпеки, демонстрацій, що спалахнули після вбивства американськими поліціянтами Джорджа Флойда. Реакція на поліційне насильство була глобальною, з вимогами до силових структур працювати відповідно до демократичних цінностей, тоді як багато хто вважав, що ситуація рухається в напрямку посилення авторитарних тенденцій: прагнення до соціальної справедливості та демократії залишається потужним фактором. Його підтверджує також нинішня, немислима ще зовсім недавно, мобілізація прогресистів проти Нетаньягу в Ізраїлі.

Загалом, усупереч поширеній донедавна гіпотезі, COVID-19 автоматично не зміцнив популістські сили. Принаймні цього не сталося в Західній Європі: ні в Італії, наприклад, де Маттео Сальвіні, лідер "Північної ліги", утратив свою депутатську недоторканність; ні в Іспанії, де "Вокс" не підтвердила зростання своєї популярності, як 2019 року; ні у Франції, де результати "Національного об’єднання" на місцевих виборах 2020-го є посередніми. Злет націонал-популістів дещо загальмувався через своє катастрофічне правління під час санітарної кризи, а Дональд Трамп у Сполучених Штатах та Жаїр Болсонару в Бразилії послабили свої позиції.

Пандемія також виявила гострі теми культурного порядку, що можуть анонсувати прихід нової ери. У принципі не мало би бути жодного зв’язку між санітарною мобілізацією в боротьбі проти COVID-19 та кліматичними змінами. Проте скрізь у світі екологічна політика та різні вимоги, що стосуються захисту природного середовища, дедалі гучніше резонують у суспільній думці, змушуючи публічних політиків "озеленювати" свої дії. Це може призвести до напруженості через підтримку, яку ті самі політики надають екологічно "важким" індустріям, наприклад авіації, автомобілебудуванню, повітряному транспортові.

Читайте також: Коронакриза змінює нашу роботу. Ось 10 найважливіших трендів

Карантин додатково посилив протистояння в суспільному просторі, що до нього були не такими чіткими. Це стосується, зокрема, стосунків між поколіннями. Виникає та збільшується відстань між молоддю, яка прагне повернутися до нормального життя, ходити на свята, вечірки, концерти і яка надто настрашена вірусом, та літніми людьми, обізнаними зі статистикою не на свою користь. Дистанція акцентується питанням праці: чому, чуємо ми тут і там, треба не давати наймолодшим ні працювати, ні пересуватися й карати їх економічно заради того, щоб найстарші люди були добре захищені, – чому за безпеку старих має платити молодь?

Попри пандемію, наші суспільства й далі розвиваються, що приводить їх до нової історичної конфігурації, у центрі якої опиняються різні культурні виклики: довкілля, взаємини між чоловіком і жінкою, етнізація колективного життя, зокрема й стосунки між поколіннями. Сьогодні пандемія швидше заохотила або загострила як прагнення до змін, так і спротив, що спричиняють зміни, на тлі загрозливої економічної кризи. На нинішньому етапі це не призвело до ґрунтовного антропологічного розриву. Якщо завтра такий розрив станеться, треба буде в довготривалій перспективі навчитися жити й із ним, й із великими парадигматичними змінами. Але якщо суттєвих протистоянь не виникне, то, за логікою, до якої ми щойно вдавалися, життя триватиме без великої поправки на суспільні суперечності. Як воно буде, ми не знаємо, бо перебуваємо посередині. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Мішель В'ЄВЙОРКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини