У Олександра Лукашенка на роздуми лишилося три-чотири тижні для того, щоб сформувати модель переговорного процесу. Інакше ситуація перейде в радикальне протистояння

Очевидно, що перші дні і тижні Захід взагалі не помічав подій у Білорусі. Це наслідки того, що починаючи з 2014 року (від часу російської агресії проти України) Захід вів діалог із Лукашенком. Він дуже активно вівся і Вашингтоном, і Брюсселем, і окремими столицями Європи

Про це для НВ пише експредставник України в Тристоронній контактній групі в Мінську, колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний, повідомляє UAINFO.org.

Зауважте, що ці події почалися у період літніх вакацій — 9 серпня — якраз, коли вся європейська номенклатура перебувала у відпустках. Згодом, завдяки конструктивним і жорстким заявам Вільнюса і Варшави, системний Захід (не окремі персони) стрепенувся. І буквально лише тиждень тому ця хвиля стала дуже активною, бо зрозуміли: якщо зараз не діяти, то Кремль виграватиме і створить серйозну загрозу для Європи і Балтійських країн як зараз, так і в перспективі.

Олії у вогонь додало те, що Кремль активізувався в Нагірному Карабасі, щоб відвернути увагу від ситуації Білорусі, а це більше простимулювало Захід до початку дій. З одного боку він застосовує батога (санкції проти фізичних та юридичних осіб), з іншого — пропозиції діалогу. Тобто, з одного боку, жорсткі заяви Вільнюса, Варшави, Києва і президента Франції, з іншого — триває пошук столиці і особи, яка б взяла на себе цей діалог. Його можуть модерувати фіни, австріяки — вони є фахівцями в цьому в Європі та проводили не одне модерування.

А так звана «пацюча» інаугурація (як її називають білоруси) є лише аргументацією Лукашенка. Він поспішав це зробити, щоб у переговорному процесі виставляти це як певну позицію. Цей поспіх із таємною інаугурацією, закриті консультації з Путіним, $1,5 млрд, які він випрошував, також свідчать про те, що він втрачає залишки впливу на ситуацію в державі. Зрозуміло, що ми багато чого не знаємо, але це «меню», запропоноване Кремлем для того, щоб стати в позицію щодо розв’язання ситуації.

Лишається менше місяця, щоб запустити конструктивне розв’язання ситуації. Якщо впродовж наступного місяця цього не відбудеться, то ситуація перейде в радикальне протистояння, сумніву немає, що у ньому Лукашенко зазнає поразки. І це вже буде питання життя чи смерті не для нього як політика, а для нього як людини. Тож у нього на роздуми лишилося три, може, чотири тижні для того, щоб сформувати модель переговорного процесу.

Те, що він посунувся, запропонувавши, зокрема, зміни до Конституції, означає, що він прекрасно розуміє — без діалогу не обійтися. У Білорусі зараз протестний рух зміцнюється, і в даній ситуації сила вже не може працювати.

Зараз Лукашенко перебуває в умовах цугцвангу (все, що він робить, обертається проти нього), одночасно нарощує свій тиск суспільство.

Конструктивний варіант виходу є тільки один. Формування перехідного уряду, оголошення дня виборів, переформатування ЦВК, зміни до закону про вибори, публічний міжнародний контроль за виборчим процесом, а також неучасть Лукашенка у виборчому процесі. При цьому він продовжує собі жити громадянином у Білорусі. Це не гарантуватиме йому недоторканості від кримінального переслідування (бо від дня виборів було ухвалено декілька рішень, які явно підпадають під міжнародний трибунал, як мінімум, під Європейський суд з прав людини), але гарантує, що ці процеси перебуватимуть в рамках законодавства.

Якщо Лукашенко не йде на такий діалог, це означає, що фактор сили все більше впливатиме на ситуацію, аж до формалізації аншлюсу, входження російських військ. Але треба розуміти, що це означає розширення санкційної політики проти Кремля, самоізоляцію Білорусі, подальший розпад так званої Союзної держави. За цим прослідує розпад Євразійського союзу, бо Казахстан відвалиться від цієї системи. Це — катастрофа політики Кремля у збільшенні впливу на пострадянському просторі. Зараз для Кремля наступають важкі тижні ухвалення рішень.

Все зараз залежатиме від того, як поводитиме себе Координаційна рада, протестуючі. Сьогодні треба перейти до формування перехідного уряду, регіональних та місцевих органів влади, здійснення певних правочинів, а вони тут запізнюються. Бо владу не віддають, її беруть. Поруч із протестами треба виконувати ту рутинну роботу, без якої взяти владу неможливо. Суспільству треба запропонувати певний порядок денний і зміст його реалізації. Так, як було в Україні в 2004 році, коли під час протестів пропонувався конструктив. До таких речей білоруси готові, вони тільки мають бути організаційно забезпечені і реалізовані.

Україні треба зараз прогнозувати кілька варіантів подій. Перший — конструктивний: перемога опозиції, переговорний процес; другий — найгірший, коли в Білорусь заходить Росія.

Наполягаю на тому, що Україна має разом з Варшавою і Вільнюсом стати учасником реалізації європейської програми допомоги Білорусі. Бо без України ця програма буде неповною і не настільки ефективною. Україна дуже добре розуміє вплив Росії на ситуацію, і в тому числі Тристороння контактна група могла б зараз стати парасолькою для того, щоб Україна просувала свою позицію і участь у цьому процесі.