На жаль, ми надто швидко видихаємося в громадянській активності. Напевне, досі даються взнаки віковічні ментальні рани. Наочним свідченням того, що вони сильно ятрять, є електоральна деградація останніх десятиріч. Згадайте масштаб постатей, між якими робився непростий вибір пам’ятного 1991 року, і порівняйте з нинішньою «дрібнотою».

День, коли я вперше пішов голосувати, неможливо забути. Сталося це 1 грудня 1991 року. Підтримавши Незалежність, мені водночас довелося напружено визначатися між Леонідом Кравчуком та В’ячеславом Чорноволом. Для 18-річного юнака-киянина, який ще застав комсомол у школі, вибір на користь «страшного» рухівця був складним, але розум підказав справжню перспективу.

Як інформує UAINFO.org, про це пише директор Центру суспільного розвитку «Інтер-Акція» Юрій Лагутов.

Більшість вирішила інакше. Тому тепер маємо те, що маємо, бо тоді так легко було дрейфувати за течією. Вона зрештою привела народний загал до гнилої заводі. Лише революційні струси допомагали тимчасово прокидатися від летаргійного сну. Оскільки розумові просвітлення суспільства були спорадичними, то й позитивні наслідки від них – нетривалими.

Читайте також: За крісло міського голови Одеси боротимуться п'ять Філімонових, двоє Зеленських й один Саакашвілі

Владою наділялися відносно прогресивні діячі. Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Порошенко і навіть Арсеній Яценюк з Володимиром Гройсманом належать, на мій погляд, до таких. Проблема полягала в тому, що громадяни добровільно відмовлялися бути суворими «наглядачами» для умовно прийнятних керманичів, а ті банально «розслаблялися», бо ж їм теж легше підміняти реальні зміни патетичними фразами. Якщо сам народ не хоче постійно боротися за себе, то навіщо владі напружуватися?

Навіть війна, що спочатку було розбурхала значні маси населення, вже стала надто «складною» для розуміння багатьма українцями. Замість свідомо мобілізуватися надовго заради неодмінної, але не моментальної, перемоги вже майже прийнятним варіантом виявляється якесь «завершення конфлікту на Донбасі». На жаль, ми надто швидко видихаємося в громадянській активності. Напевне, досі даються взнаки віковічні ментальні рани.

Наочним свідченням того, що вони сильно ятрять, є електоральна деградація останніх десятиріч. Згадайте масштаб постатей, між якими робився непростий вибір пам’ятного 1991 року, і порівняйте з нинішньою «дрібнотою». А все через оту кляту українську політичну вайлуватість! Ми не можемо відрізнити основне від другорядного, роздивитися справжню сутність за яскравою обгорткою та помітити під ногами «граблі», по яких вже ходили.

Читайте також: "Гречка" та "аванс": у поліції назвали найпопулярніші способи підкупу виборців

Відтак з кожними виборами спостерігався черговий крок до все більшого спрощення спонукальних мотивів при голосуванні. Чим примітивніші виборці, тим простіші обіцянки треба їм «згодовувати». Ця біда могла б тривати аж до цілковитої катастрофи, якби не було у нас Володимира Зеленського з його «слугами». Дякуючи їм суспільство, мабуть, таки вже дійшло до упору, обираючи собі провідників лише за тупими гаслами та медіа-відомістю. Погодьтеся, після них навіть виборцям з «мозковим апаратом полегшеного зразку» (слова Антона Макаренка) доведеться вчитися думаТИ.

Хочеться вірити, що невдовзі розпочнеться зворотний позитивний процес. І при виборі громадяни стануть більше орієнтуватися на ґрунтовний життєвий шлях та зважатимуть на реальні суспільні здобутки кандидатів. Різнокольорові «голобородьки» скінчилися! Тепер, одержавши бюлетень, слід головою потрудитися. Так, це дуже тяжко, але невідворотно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube