Плюс нинішніх американських виборів для України в тому, що обидва кандидати – і Трамп, і Байден – мали можливість продемонструвати свої підходи та принципи стосовно нашої держави.

Звісно, далеко не факт, що Байден-президент втілюватиме ту ж політику, що провадив Байден-віцепрезидент, а другий термін президентства Трампа повторюватиме перший.

Про це пише Алена Гетьманчук, передає UAINFO.org.

Однак їхній бекграунд на українському напрямку дозволяє Києву ще до прийняття присяги тим з них, хто переможе на виборах президента США, вибудувати стратегію взаємодії з наступною адміністрацією з урахуванням можливостей та потенційних ризиків.

Спробуємо проаналізувати "українське досьє" обох претендентів на президентську посаду. І почнемо з кандидата від Демократичної партії. 

Шлях Байдена до України

Перше знайомство віцепрезидента Джо Байдена з Україною відбулось у той момент, коли наша держава особливо нікого у Вашингтоні не надихала, але й особливого занепокоєння теж не викликала. Це був 2009 рік: флер від Помаранчевої революції розвіявся, Київ асоціювався із затяжними чварами між Ющенком та Тимошенко і невиправданими очікуваннями від цих лідерів.

Однак міжнародне тло зробило візит віцепрезидента Байдена до України (а також до Грузії) можливим. Це тло називалось "перезавантаження відносин" між Сполученими Штатами та Росією. Пам’ятаєте ту величезну жовту кнопку, яку натискали держсекретар Хілларі Клінтон та Сергєй Лавров, із пророчим написом-помилкою російською: "перегрузка" замість "перезагрузка"?

В США було занепокоєння з приводу того, що Україну та Грузію розчавлять колесами "перезавантажувальної" махіни. До того ж ще не загоїлися рани від війни в Грузії та від Бухарестського саміту, де Києву та Тбілісі відмовили в Плані дій щодо членства в НАТО...

Приїзд віцепрезидента США до Києва та Тбілісі мав підтвердити підтримку суверенітету та територіальної цілісності цих країн, а також несприйняття Вашингтоном концепції сфер впливу, яку де-факто впроваджував Путін у регіоні. Такий собі своєрідний візит заспокоєння.

Втім, за перший термін президентства Обами це була єдина його подорож до Києва.

Навряд чи тоді у Байдена виникла якась емоційна прив’язка до України, хай як Ющенко намагався налагодити персональний контакт (наприклад, запросивши гостя на кухоль пива в ірландський паб, врахувавши його ірландське походження). У віцепрезидента США просто не було мотивації розвивати з ним персональні відносини: в Україні наближались президентські вибори, на яких – в США це чудово розуміли – у Ющенка шансів переобратись не було.

У 2014 році все було інакше.

Цей рік став тестом на міцність українсько-американського стратегічного партнерства. Адміністрація Обами вимушена була відповідати не лише за свої дії, а й за дії попередників, зокрема Білла Клінтона, за якого був підписаний Будапештський меморандум.

У кризовому 2014-му багато українців дізналися, що Будапештський меморандум дає не безпекові гарантії, а запевнення.

"Виглядало так, наче американці вихвалялись, як вони круто нас обвели навколо пальця: невже ви, дурники, думали, що ми записали там гарантії?" – сумно ділився з авторкою цих рядків один високопоставлений український урядовець. Американці, втім, запевняли, що в Києві і раніше чудово знали, що жодних гарантій у меморандумі немає.

Із американської адміністрації на той момент найбільш помітною публічно була роль заступниці держсекретаря Вікторії Нуланд, яка на радість російської пропагандистської машини завітала на Майдан і роздавала випічку учасникам протесту.

Однак насправді українське питання тоді курував саме Байден.

Згодом він зізнався, що у ті дні буквально висів на телефоні, ведучи переговори або ж намагаючись додзвонитися до Януковича, який в якийсь момент просто перестав відповідати.

Які позиції Байден відстоював у своїх розмовах з президентом Обамою у процесі того, як Росія відбирала Крим в України і розпочала агресію на Донбасі – достеменно невідомо. Один із радників віцепрезидента свого часу розповів, що Байден переконував Обаму вдатись до таких дій, щоб Москва "заплатила кров’ю і грошима" за агресію. Втім, деталі його пропозицій невідомі.

Особисто ж Байден завітав до України вже у квітні, після початку російської окупації Криму.

Моє враження від того візиту має дещо персоналізований вимір.

Лінії Байдена щодо України

Так склалося, що ми як аналітичний центр співорганізовували з посольством США зустріч віцепрезидента з представниками громадянського суспільства.

У живому спілкуванні Джо Байден вразив поєднанням приязного і товариського за формою підходу із принциповістю і навіть жорсткістю за суттю. 

Також ця зустріч дозволила зробити висновки про підходи США щодо України, які виявилися актуальними до кінця роботи тодішньої адміністрації:

Коротко їх можна викласти у таких тезах:

1. Військова агресія Росії проти України – не привід для США розпочинати третю світову війну. Тому Вашингтон буде обережно зважувати наслідки військової допомоги Україні, щоби ті не спровокували загострення.

Втім, допомогти українській армії пайком чи засобами зв'язку США були готові.

2. США націлені стримувати Росію виключно в альянсі з Євросоюзом. У Штатах вважали, що якщо вони запровадять чергову хвилю санкцій, а ЄС їх не підтримає, це може посилити Путіна. Тож якщо європейці гальмують, то їх потрібно чекати.

3. Американці не рекомендують відвойовувати Крим. І це попри те, що вони вже на той момент допускали, що на Україні Путін не зупиниться.

Причому наступну гарячу точку США чекали на Балканах – мовляв, там все пронизано корупцією, а Путіну вдається добре ловити рибу саме у мутній корупційній воді. Звідси наступний висновок.

4. Якби не такий високий рівень корупції в Україні, Росія не захопила б Крим і не встановила контроль над частиною Східної України, вважають США.

Тому головним безпековим ризиком України є не Росія, а корупція.

Подібні наративи викликали спочатку шок, а потім просто несприйняття у високих українських кабінетах, в яких до кінця президентства Порошенка доводили: якщо внаслідок агресії Росії зникне Україна, то не буде кому боротись і з корупцією.

І останній, головний підхід Байдена зразка 2014 року: якою б не була допомога США та Заходу, доля України – в руках самої України.

Ґрунтуючись на цьому, США і віцепрезидент особисто до кінця терміну говорили, що Україна має закінчити дві війни – з Росією та з корупцією.

До слова, офіційні пріоритети кандидата Байдена свідчать, що одночасне сприяння в завершенні війни на Сході України та боротьба з корупцією знову формуватимуть його підхід щодо України і у разі обрання президентом США. А тому варто на них зупинитися.

Війна з Росією

Почнемо із завершення війни з Росією.

Важливо розуміти, що тут не можна відштовхуватися від того, що Джо Байден робив на посаді віцепрезидента.

Наявний наразі аналіз дозволяє стверджувати, що за Обами Байден не відігравав ключову роль у визначенні політики у цьому питанні. Є підстави вважати, що Барак Обама радше дослуховувався до голосів в Адміністрації, чия позиція більше збігалася з його особистою. Зокрема, до голосу радниці з питань національної безпеки Сьюзан Райс.

Втім, складно не погодитись із кампанією кандидата Байдена, яка першим номером серед заслуг адміністрації Обами-Байдена щодо України ставить запровадження та чітку координацію санкцій щодо Росії з партнерами з ЄС та G7: включно із визначенням червоної лінії про зняття санкцій лише за повного виконання Мінських домовленостей.

Також за Обами-Байдена, на відміну від нинішньої адміністрації США, повернення РФ до G7 жодного разу навіть не обговорювалося.

Вважають, що Байден, на відміну від Обами, підтримував надання Україні летальної зброї.

Американські джерела Центру "Нова Європа" переважно стверджують, що Байден неодноразово намагався переконати президента США в правильності такого рішення.

Однак у деяких українських урядовців, які взаємодіяли з тодішньою американською адміністрацією, склалося дещо інше враження. За словами одного з українських дипломатів, "Байден підтримував рішення надати зброю, але не рвав на собі сорочку заради того, щоб таке рішення з’явилося".

Байден і реформи

Набагато природнішою була активність Байдена як промоутера реформ в Україні, особливо антикорупційної.

Джо Байден з 2014 по 2016 роки вимушено став експертом із питань реформ в Україні, інколи дивуючи навіть українських партнерів детальними знаннями про окремих українських політичних діячів.

У своїх підходах щодо України Байден керувався популярним серед наших західних партнерів принципом, який коротко можна сформулювати як "реформи роблять люди". Йдеться про те, що докорінна реформа будь-якої інституції неможлива, якщо її очолюють люди, які не підтримують, не розуміють чи навіть де-факто саботують зміни.

Читайте також: Байден оказался самым расточительным кандидатом в истории США

Такий підхід ніколи не викликав особливого схвалення офіційного Києва, де намагались переконати (переважно безуспішно) американських партнерів у тому, що ставка має робитись не на персоналії, а на інституції.

Найбільш відомою ілюстрацією цієї розбіжності стала історія про наполегливу вимогу віцепрезидента США звільнити генпрокурора Шокіна, якою Байден як політик пишався і публічно про неї розповідав.

Однак це лише одна частина історії. Інша, про яку він не згадує – це те, що після переконливих запевнень Порошенка він підтримав призначення Юрія Луценка на посаду генпрокурора.

Луценко пізніше досить своєрідно йому "віддячив", коли намагався продати Рудольфу Джуліані сюжет про Хантера Байдена і "Бурісму" як компромат на Джо Байдена як потенційно основного суперника Дональда Трампа на виборах.

Невдала "історія успіху"

Віцепрезидент Байден відвідував Україну шість разів. Але чи не найважливішим став його візит у грудні 2015 року, коли він виступив із промовою у Верховній раді.

Американські джерела стверджують, що це була не просто промова – це був публічний заклик до політичного класу України, на який віцепрезидент зважився після того, як переконався, що закриті переговори з очільниками України не дають бажаного ефекту в боротьбі з корупцією.

У своїй зворушливій книзі "Обіцяй мені, тату", де Україна фігурує досить багато, Байден назвав цю промову однією з найважливіших у його житті та розповів, наскільки детально він готувався до неї, поліруючи меседжі і закликаючи своїх радників підібрати жорсткішу мову.

Очевидно, якби українські політики на той момент розуміли, яке значення і яку важливість мала ця промова для самого віцепрезидента, сприймали б її значно серйозніше і відповідальніше.

Байден отримав у Раді овації, але розраховував на більше.

Він сподівався на усвідомлення депутатами відповідальності за зміни в країні і відповідну зміну їхньої поведінки. Показова деталь: оплески Байдену лунали тільки тоді, коли він говорив про агресію Росії, і жодного разу, коли він говорив про корупцію.

Читайте також: На дебатах Байден и Трамп обвинили друг друга в получении денег от России. ВИДЕО​​​​​​​

Між тим історія підготовки цієї промови доводить, що Україну недаремно називали улюбленим проєктом Байдена.

Історія успіху в Україні була потрібна Байдену як віцепрезидентська політична спадщина, з якою він потім може балотуватись у президенти.

Зрештою склалося навпаки.

Україна не лише не додала балів до його майбутньої президентської кампанії, а й почала грати роль перешкоди на його шляху до президентського крісла. У цьому є і певна провина Байдена, який ще в 2014 році не зумів прорахувати всі ризики, закриваючи очі на працевлаштування свого сина в компанію одіозного українського діяча часів Януковича.

Про те, що історія з Хантером може вдарити по Байдену під час президентської кампанії, яку він планував давно, було зрозуміло щонайменше від першого розлогого розслідування на цю тему в The New York Times у 2015 році. Але ситуацію ускладнило те, що Байден у ті часи переживав серйозну особисту трагедію у зв’язку з важкою хворобою, а пізніше смертю старшого сина Бо.

Водночас важливо зауважити: немає жодних ознак того, що історія з Хантером Байденом якимось чином впливала на американську політику щодо України.

Емоції Джо Байдена

Хоча перетворити Україну на власну історію успіху Байдену не вдалося, але певну емоційну прив’язку до нашої держави він здобув.

Байден у принципі робить ставку на персональні відносини.

В Україні він найбільше взаємодіяв із Петром Порошенком, однак найтепліші відносини у нього склалися з колишнім прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, про що Байден сам зізнався у мемуарах. Яценюку у певному сенсі пощастило закріпити за собою у Вашингтоні реноме реформатора, який поплатився за реформи народною підтримкою.

Натомість Порошенко мав складну історію взаємовідносин з адміністрацією Обами, налаштувавши проти себе тодішнього американського президента промовою у Конгресі США, коли з високої трибуни фактично висміяв американську військову допомогу Україні, закликаючи Вашингтон надати українцям зброю, а не ковдри (Трамп та представники його команди потім активно використовували цю ж риторику проти Обами і Байдена).

Байден певний час намагався налагодити приязні відносини з Порошенком, однак у певний момент у Білому домі віру у президента України втратили. "Для ситуації, в якій перебувала Україна, потрібен був президент, який налаштований на кардинальні реформи, а Порошенко таким не був", - переказав Центру "Нова Європа" міркування тих років посадовець адміністрації Обами.

Порошенко, очевидно, не врахував того, що Байден зі своїм понад 40-річним на той момент досвідом у політиці дуже добре відчував подвійну гру чи фальш.

Як складуться відносини президента Байдена – у разі його перемоги – з новим керівництвом України?

Точної відповіді немає. Але дещо можна спрогнозувати.

Зовнішня політика президента Байдена

Джо Байден, ймовірно, стане найбільш обізнаним у питаннях України президентом США за всю історію відносин.

Але щоб зрозуміти, наскільки Байден-президент може відрізнятися від Байдена-віцепрезидента у своїх підходах до України, важливо врахувати його ширші зовнішньополітичні наміри, які не зовсім і не завжди збігаються з тим, що робила адміністрація Обами.

Деякі експерти формулюють три стовпи його зовнішньої політики як три англійських літери "D": Domestic, Deterrence, Democracy (внутрішні справи, стримування, демократія).

Один із його впливових зовнішньополітичних радників Джек Салліван уже заявив, що для Байдена діє стратегія "схрещування" внутрішньої і зовнішньої політики.

Важливо також, хто опікуватиметься у гіпотетичній Адміністрації Байдена питаннями України на постійній основі.

З огляду на те, що найважливіші рішення у США затверджуються президентом або Конгресом, може видаватися, що достатньо підтримки України з боку самого Байдена. Але тут є небезпека. Попри солідне зовнішньополітичне досьє, у США часто закидають Байдену те, що більшість його закордонних ініціатив були неуспішними.

У Байдена насправді немає жодної яскравої зовнішньополітичної історії успіху. Кейс України, на жаль, теж фігурує швидше зі знаком мінус.

Окрім того, за останній рік питання України перемістилося із зовнішньополітичного у внутрішньополітичне. Є шанс, що республіканці візьмуть на озброєння тему "зловживань в Україні", щоби "наздоганяти" Байдена навіть тоді, коли (і якщо) він стане президентом.

А це не додасть господарю Білого дому бажання приділяти нашій державі багато особистої уваги.

Що взагалі відомо про важливі для України зовнішньополітичні наміри кандидата в президенти Байдена?

Відомо, що в центр американської зовнішньої політики він має намір повернути питання демократії та цінностей.

У перший рік президентства він планує провести Саміт демократій, на якому будуть обговорені – увага – три питання: боротьба з корупцією, захист проти зростаючого авторитаризму та просування прав людини. Отже, боротьба з корупцією залишається важливим пріоритетом для Байдена не лише в контексті України.

Відомо, що Байден не довіряє Путіну.

У своїх мемуарах він пише, що під час зустрічі з Путіним він йому начебто відверто сказав, хоча й у напівжартівливому тоні: я дивлюсь у ваші очі і не думаю, що у вас є душа. Тобто для Байдена, на відміну від Трампа, Путін не є авторитетом.

Але це не означає незгоду з усіма ідеями Путіна.

Бо відомо водночас, що Байден готовий продовжити дію Договору СНВ-3, термін якого спливає у лютому 2021 року, без жодних передумов – до чого й закликає Путін.

І якщо загалом зовнішня політика Байдена базуватиметься на "3D", то зовнішня політика щодо РФ й надалі спиратиметься на "2D" – deterrence і dialog, стримування і діалог. Питання тільки в тому, який з цих компонентів переважатиме.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube