Я хочу карантин. Я хочу карантин жорсткий і безпощадний. З зачиненими магазинами, крім супермаркетів, та й ті з пропусканням лише заданої кількості людей.

Я хочу зачинені кінотеатри і театри, концертні зали та ігрові майданчики, пише волонтерка Діана Макарова, інформує UAINFO.org. 

Я хочу закриті наглухо кафе і ресторани. Порожні вулиці міста хочу і параліч транспорту.

Пробачте, я розумію, що це буде колапс для економіки, що люди зовсім поїдуть дахами, зачинившись вдома – але я нічого не можу з собою зробити, я цього хочу.

Я хочу поліцейські патрулі на вулицях і шалені штрафи за появу на вулиці без маски, а чи з маскою, що метляється на підборідді.

Я хочу це скоріше, БО ЦЕ ВСЕ ОДНО СТАНЕТЬСЯ

Я вже не можу читати некрологи на сторінках фейсбука, а їх з кожним днем все більше. Ми звикаємо до них. Ми вже прийняли смерть до себе, вона стає буденністю. Тому я хочу карантин. Нехай він станеться раніше – так буде менше смертей, мені здається.

Я не можу читати вже образи:

– Ага, а влада сама винувата, бо ми ж серйозно ставились до карантину, а вони пішли до Колі-котлети у "Велюр". Так раз вони такі, то й ми не будемо їх слухатись. А ось нате вам, а викусіть!

Дитячий садок якийсь, їй-богу.

Я хочу карантин.

Я сиджу вдома.

Читайте також: "Рухаємося по висхідній". В Україні коронавірусом будуть заражатися 15 тисяч осіб щодня – прогноз імунолога

Ми всі намагаємось сидіти вдома. Іноді мені так хочеться зайти до кафе, замовити щось – ну, я не знаю, якусь відбивну... А ось ще є кафешечка, де готують шпінатний суп. А бачить бог, як важко знайти заклад, де тобі приготують шпинатний суп. А ще складніше знайти заклад, де його приготують правильно. А там готують правильно, ще й подають до нього хачапурі, господи...

А ще є грузинський один заклад, там подають долму в соусі. Я лише там їла долму в соусі, практично в бульйоні, це чарівно, я туди хочу, мені лише долму і чаю. Там абсолютний трав'яний чай. Господи, я ж не жадібна, я ж хочу зовсім мало. Я мрію про ту долму.

А ще я хочу пройтись між прилавками і вибрати собі нарешті кросівки. І, може, якусь блузочку. Ага, забула, мені потрібні перчатки, мої вже зовсім обносились.

Але я хочу карантин.

Я хочу його більше від долми і жаданіше за перчатки.

Я хочу карантин як хочу жити.

Читайте також: Загадка коронавірусу. Чому хворі накладають на себе руки?

Я просто хочу, мабуть, жити. І розумію, що наш особистий сімейний, фондовий карантин нас не врятує. Бо доки не буде загального карантину – доти ми й будемо котитись туди, куди ми неухильно котимось.

Я вже втомилась читати некрологи. А скільки нам ще їх перечитати в скорому майбутньому. Я вже втомилась чути про сортування захворівших – кому дихати, а кому, за священним правом сортування, померти. А скільки нам ще цього чути і, не дай боже, знати на собі.

Тому пробачте мене, звичайно – але я хочу карантин.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube