Війна в Нагірному Карабасі спонукала мене пильніше придивитися до тамтешніх подій, історії конфлікту й геополітичного контексту. Чому? Відповідь проста: бо я просто не розумів, кого із супротивних сторін підтримую

Про це на у своєму блозі на "Дні" пише Андрій Любка, повідомляє UAINFO.org.

З одного боку, Азербайджан воює за свою міжнародно визнану територію, тобто виганяє окупантів, а Вірменія – проросійська держава, яка не підтримує Україну в ООН. З іншого боку, історично ця територія – Арцах – була заселена вірменами, і тільки з появою Совєтського Союзу цей регіон включено до складу Азербайджану; до того ж Вірменія – це християнська країна, і цю війну можна розглядати також й у світлі гантінґтонівської ідеї про конфлікт цивілізацій, бачити тут сутичку хреста й півмісяця.

Читайте також: Історія – важлива: як брендують алкогольні напої Вірменія й Азербайджан

Коли цей воєнний конфлікт увійшов у нову гарячу фазу, мені чомусь пригадалася прогулянка Єрусалимом. Три роки тому якраз у ці дні я гуляв цим містом і розглядав його первісну структуру. Тому й пригадав, що воно поділено на чотири квартали: єврейський, християнський, мусульманський і вірменський. Цей поділ красномовно підтверджує древність і впливовість вірменського народу, безумовно – одного з найважливіших в історії останніх двох тисячоліть. Що там казати: вірмени мали власну писемність ще в ті століття, коли в Європі й не пахло слов’янами! А дослідники Біблії стверджують, що це саме до вершечка вірменської гори Арарат причалив Ноїв ковчег…

Але історія була нещадною до вірменів – і тепер Арарат, наприклад, уже не вірменський, бо розташований на території Туреччини. Протягом століть вірмени зазнавали жахливих утисків і гонінь, квінтесенцією яких стала велика різанина 1915 року, коли в Османській імперії було здійснено геноцид вірмен. Тоді було винищено понад 1,5 мільйонів вірмен, а ці вбивства, гоніння й депортації стали для турків також способом "етнічної чистки" територій Східної Туреччини, де історично мешкали вірмени. Сучасна Вірменія – це лише клаустрофобічний окраєць вірменських просторів. У цьому контексті й не дивно, що значно більше вірмен живе в діаспорі по всьому світові, ніж у самій Вірменії. Такі реалії народу з великою історією, який натерпівся лиха…

Щоб трохи краще зрозуміти вірмен, їхню ментальність і світогляд, я повернувся до книжки, яка мене надзвичайно вразила кілька років тому. Мова про "Книгу шепотів" Варужана Восґаняна; цей роман отримав Центральноєвропейську літературну премію Angelus, і саме в польському перекладі я його прочитав. Як не дивно, оригінал написано румунською, бо пан Восґанян – нащадок вірменів, які сто років тому втекли з Османської імперії, рятуючись від геноциду. Звідтоді вони осіли в Румунії, а сам Варужан навіть зробив блискучу кар’єру та став свого часу румунським міністром фінансів. Парадоксально, але фінансист і політик зміг написати без перебільшень видатну книгу, яка допомагає зрозуміти його народ і пройнятися до вірмен щирою симпатією.

Читайте також: Відданість російському "паперовому тигрові" звела нанівець потужний ресурс, що міг допомогти Вірменії

Ця симпатія мимоволі переростає у співчуття. Бо неможливо зі спокійним серцем дивитися на те, як вірмени перед від’їздом спалюють свої домівки, щоб вони не дісталися ворогу. Дим над Карабахом – пекучий і страшний…

І можна скільки завгодно захоплюватися успіхами азербайджанської армії, проглядаючи в цих подіях можливу модель для звільнення українських окупованих територій, але цей дим над Карабахом і колони автомобілів, що вивозять людей – не дають спокою. Коней і шаблі замінили безпілотники й автомати, але суть історичних подій залишається та сама.

Мій висновок простий: добре, що я не мушу нікого підтримувати в цьому конфлікті. Бо розум каже одне, а серце співчуває іншим.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube