Аби поставити крапку в питанні про ялинку, треба все ж таки, як кажуть, "учити матчастину". Тому виношу з коментарів і розширюю свої пояснення

Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Валерій Пекар, повідомляє UAINFO.org.

Зимова яскраво прикрашена ялинка історично має три абсолютно несумісні сенси та складну траєкторію поширення.

1. Язичницька традиція зимового кривавого жертвоприношення існувала в Північній Європі з давніх-давен, особливо у фінських народів. Спочатку жертви були людьми, потім тваринами. Нутрощі та кишки на честь поганських демонів розвішували на дереві, де вони красиво блищали в морозному світлі. Не продовжуватиму, але там іще чимало огидних деталей.

2. Християнська церква мудро боролася з язичницькими традиціями, не викорінюючи їх, а повністю міняючи сенс. Так зимова ялинка стала різдвяним символом, до неї згодом додався Санта-Клаус, а нагорі засяяла Вифлеємська зірка. Таким чином кривавий язичницький ритуал перетворився на символ любові, чистоти, надії та сімейної злагоди. Замість кривавого непотребу на ялинці засяяли прикраси, гірлянди та ласощі, а діти стали шукати під ялинкою різдвяні подарунки.

3. Радянська влада боролася із християнською вірою таким же способом – не викорінюючи, а повністю міняючи сенс. Різдво опинилося під фактичною забороною, натомість з’явилося свято Нового року – зі святково прикрашеною ялинкою. Вифлеємська зірка перетворилася на комуністичну п’ятикутну,  Санта-Клаус (Святий Миколай) – на Діда Мороза (одного з поганських демонів, викоріненого Церквою), а ще невідомо звідки вигулькнула Снігуронька (відомо звідки – із керівних брошур комуністичної партії).

Отже, історично ялинка пов’язана із трьома цілком несумісними сенсами. Тепер нумо розбиратися із траєкторією.

Церкві не було потреби замінювати сенс ялинки з язичницького на різдвяний там, де язичницької ялинки ніколи не бувало – у Південній Європі, наприклад. Але гарна різдвяна традиція поступово поширювалася за межі первинного ареалу, адже спиралася тепер на головні християнські цінності, які поділяли по всій Європі.

Читайте також: Символи мають значення. Капелюх на головній ялинці не міг не викликати скандал

На терени Російської імперії ялинку привіз зі своїх європейських подорожей Петро І, але його новації рідко виходили за межі Санкт-Петербурга та Москви.

Питомий український різдвяний набір жодної ялинки не мчав, тож до Києва ялинка потрапила вже досить пізно як відгомін імперської столичної моди. На інші українські землі, що були під іншими імперіями, ялинка потрапила так само пізно через інші імперські столиці.

Водночас масове поширення ялинки на наших теренах відбулося не в епоху Петра І чи Франца Йосифа, а саме в радянський час, коли комуністи всіма силами намагалися витіснити християнські символи та свята. Насадження ялинки відбулося в 1920-ті роки з усією силою радянського апарату пропаганди, примусу й покарання.

Тож різним українцям та українкам ялинка несе різні традиції та символіку.

1. Є багато українців, для яких ялинка – це християнська традиція, символ різдвяної радості, надії та сімейного єднання. Таку ялинку вінчає Вифлеємська зірка, сходження якої провіщає настання нової доби. Тепло вдягнений старий, що роздає подарунки та ласощі – це, безумовно, Святий Миколай.

2. Є багато українців, для яких ялинка – це улюблена радянська традиція, символ їхньої колишньої молодості й енергії. Таку ялинку вінчає зірка, символ великої та могутньої радянської держави, а тепло вдягнений старий, що роздає подарунки та ласощі – це, безумовно, Дід Мороз. А значить, десь поруч має бути і Снігуронька (у Святого Миколая, як відомо, подруги не було).

3. Є багато українців, для яких ялинка – символ ненависного совка, із його подвійною мораллю, брехнею та антицерковною пропагандою. Для них при погляді на ялинку із зірочкою, Діда Мороза та Снігуроньку одразу згадуються огидні радянські новорічні анекдоти, гіркий сміх, яких допомагав вижити у гнітючій атмосфері пізнього совка.

Читайте також: Різниця є, і саме вона становить сенс існування України й українців – В'ятрович

4. Врешті для переважної більшості українців ялинка – це новорічне свято без будь-якого релігійного чи ідеологічного забарвлення. Їм однаково, що там на ялинці, аби було святково. Зірочка нагорі чи щось інше, яскраві прикраси, ліхтарики та гірлянди створюють новорічний настрій очікування дива, адже малі діти не переймаються символікою та сенсами. Дід Мороз, Санта-Клаус, Святий Миколай – ці троє зливаються докупи, адже вони всі на одне обличчя.

Цей узагальнений тепло вдягнений стариган, підхоплений святковим вихором разом зі Снігуронькою (якої ніколи не було в Європі), оленями (яких привезли з Європи лише в останні 20 років, коли українці почали подорожувати), всілякими голівудськими пінгвінами та, звичайно, вуличною їжею, що є найголовнішою народною розвагою по всій планеті, незалежно від віросповідання та ідеології.

Бачите, як усе складно?

Тому люди, які ставлять ялинку (не плутати з "йолкою") на площі столиці, мають поставити собі запитання: які цінності ми хочемо просувати, а також хто наша цільова авдиторія? І лише після того ретельно добирати символіку.

Можна піти шляхом свідомого відтворення та посилення християнської традиції. Можна піти шляхом модерністського ствердження свободи від традицій совка. Можна піти шляхом постмодерністського поєднання різних стилів та ідей, намішати всякого різного потрошку, щоб кожен і кожна знайшли своє.

У кожному разі це мусить бути свідоме рішення щодо продовження традиції, започаткування нової або зміни старої. Символи, свята й ритуали – це такі штуки, з якими треба бути дуже обережним, бо всі деталі мають значення, адже вони стверджують, відтворюють і передають цінності.

Будьмо толерантними й чемними, тільки так виживемо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube