Напередодні Різдва, у Святвечір, мені завжди здається, що світ несподівано для самого себе стишується та сповільнюється

Про це для "Еспресо" пише Богдана Матіяш, повідомляє UAINFO.org.

Хвилини стають немовби довшими, небо – глибшим, аніж завжди, темрява густішою – аж до появи першої зірки, світло якої прорізає нашу одноманітну буденність і сповіщає новину про Христове народження. Ми всі затамували подих і чекаємо цієї миті. Чекаємо на зустріч родини за святковим столом, на час, коли зможемо одні одних обійняти й розділити з найдорожчими різдвяну радість, а розділивши – примножити її та нести далі у світ.

Це ділення радістю неймовірно прекрасне й важливе. Недаремно із Різдвом передовсім асоціюється саме радість – до того ж і для вірян, і для тих, для кого цей день став "просто сімейним святом". Чомусь жодна інша подія в історії людства не створила такої неймовірної атмосфери дива й казки довкола себе, не розрослась у сюжет, який передбачає подолання труднощів, що звідусіль чигають на всіх нас; примирення – у ситуаціях, де були непорозуміння; а також перемогу любові над байдужістю, холодністю та нелюбов’ю.

Читайте також: Кутя: ніщо на світі не об'єднує нас так, як вона

Про це знято сотні різдвяних фільмів і написано сотні різдвяних пісень – життєствердних і радісних. У більшості з них тепер уже не йдеться про сюжет Божого народження, але, зрештою, можливо, він і не мусить бути щоразу наголошений: ті, для кого Різдво відбулося лише раз, понад дві тисячі років тому, не сприймуть повсякчасного пригадування про втілення Бога, а ті, хто щороку чекає Різдва Божої дитини, так чи так пам’ятають, що саме є тлом для того, щоб утілювалися мрії та відбувалися всі можливі дива. І кожен добре знає, що особисто для нього означає зустріч із новонародженим – інтимна й така, яку не конче коментувати для інших, просто досить пережити її самому в тиші серця.

Перед Різдвом я теж відчуваю радість, якою мені хочеться ділитися й пережити її з найдорожчими, і багато думаю про любов. Наша людська любов насправді дуже різна. Без перебільшення, вона має сотні відтінків і нюансів, які описують весь її спектр: від любові невмілої, не дуже зрілої до любові безумовної. Дуже часто люди люблять "за щось", виставляють свої "умови" для любові. А якщо є умови, то якоїсь миті з’являються і претензії та неприйняття. Наші вчинки часто немовби говорять за нас: "любитиму тебе, якщо ти будеш такий, яким я хочу тебе бачити". І не аж надто часто можемо сказати іншій особі: "любитиму тебе такою/таким, якою/яким ти є", без вимог та умов. Себто – любитиму безумовно. І безумовно вибачатиму, навіть якщо буде дуже непросто це зробити.

Що таке безумовна любов, найкраще в моєму домі знає мій кіт. Він має абсолютну певність того, що його люблять: його голублять, пестять і кажуть йому, що він найкращий. Його смачно годують, він має повну свободу й може гуляти де хоче та скільки хоче. Його приймають, яким він є, не сваряться на нього й не ображають. Він теж дуже любить виявляти свою любов і ніколи не боїться цього робити. Любить лежати на грудях у господарів й обійматися, неймовірно радіє, коли хтось із нас повертається додому з міста, і всім собою виявляє свою радість. Він не любить бути сам у кімнаті: хоче пригортатися, мурчати, просити його почухати, одним словом – бути разом. У повній довірі. По його поведінці я бачу, що він напевне знає, що ніхто з нас його не скривдить. Його любов проста, як любов дітей, і безумовна. Часом думаю, що добре було би людям так само щиро любити й із такою ж легкістю вміти виявляти свою любов.

Читайте також: Різдво у Львові: ключ до української перемоги та її символ

Думаю, скільки всього я чекаю від найближчих мені людей, хоч мені часто здається, що моя любов нітрохи не вимоглива. Із кимось із тих, із ким ми разом сидітимемо за святковим столом, я хотіла би на Різдво могти разом піти до церкви на святкову відправу, але знаю, що навряд чи вдасться це зробити, хоч я і мрію про це роками. Якщо ця потреба є в мене, це ще не означає, що таку саму потребу мають й інші люди. Іще від когось я хотіла би більше уваги, відсутності критики, розуміння тощо.

Але при цьому Різдві відчуваю, що не маю потреби давати любов тоді, коли отримаю те, про що прошу. Можу просто любити і, попри те, що всі ми, зібрані разом, такі різні, ділитися своєю радістю, яку переживатиму в серці. І, напевно, як ніколи, тішуся тим, що можу покласти під ялинку свої подарунки для інших – мої малі вияви любові. Не за щось. Не через те, що хтось мені вгодив або нарешті під мене підлаштувався. А просто тому, що в день Різдва я не можу не радіти і хочу розділити з іншими свою радість. Хочу, щоб інші люди поруч мене почувалися обдарованими. Потрібними. Дуже бажаними. Такими, до яких ніхто не виставляє умов.

Нехай у це Різдво ніде не буде нікого, хто почуватиметься непотрібним, самотнім, забутим чи нещасним. Різдвяна радість – це не кліше, яке повторюють із фільму в фільм. Це стан, який може бути реальністю, якщо дозволити серцю відкриватися до інших і просто любити. Бодай у цей день – без умов.

Радісного, благословенного всім Різдва!

Христос рождається! Славімо Його!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube