Їли з Варварою кутю. Трохи вона не розуміє, що воно таке і взагалі навіщо потрібна ця дивна солодка пшенична каша з маком і медом. Релігійно-обрядове виховання в нас кульгає – mea culpa. Ні катехізації, ні євангелізації. Бо, думаю, ще рано. Та й не певен, чи варто в цій сфері передавати куті меду.

Читайте також: Чому не варто вітати з Новим роком. І з Різдвом теж

Я спочатку намагався пояснити символічне значення елементів, але як нездалий педагог дуже швидко здався. Бо згадав своє антирелігійне й атеїстичне дитинство, а в ньому – своє враження від куті. Тоді мені здавалося, що нічого смачнішого й загадковішого нема. Яка ж вона була бажана! Тоді здавалося, що кутя – не просто їжа, а щось особливе і святкове, що вона означає щось набагато більше, ніж є насправді – звичайна солодка каша. Тому обмежився тим, що сказав таке:

– Оця кутя – їжа, яка об'єднує нас з усіма нашими предками. Її їли в цей день усі наші родичі – і п'ятсот, і тисячу років тому. Мабуть, не так готували, можливо, маку не було і, напевно, не було волоських горіхів, а мед був якимось іншим на смак. Але ніщо на світі не об'єднує нас так, як вона. Ми їмо, мої прадіди їли, твої внуки їстимуть, і праправнуки твоїх онуків. Тобто навіть не так: ми їмо її всі одночасно в цей день. Хтось тут – як ми. А хтось там – як вони. Але разом, як велика родина за одним столом.

Читайте також: "Від Романа до Йордана". Випуск V: Меланії та Василя

Не знаю, чи правильно я зробив і чи правду сказав. Але таке пояснення, здається, все значно спрощує і водночас відкриває простір для думок, дозволяє спертися на щось надійне і перевірене. Не знаю, як воно все далі буде, а кутя – буде. Хай поки що Варвара щось не розуміє нині. Готовне – початок. Початок завжди важливий для традиції.

Христос ся рождає!