MENU

Програма-мінімум: як привчити ворогів толерувати українську культуру, а байдужих – сприймати її за свою

367 2

Я обіцяв подумати про те, що робити з тим, що в нас досі є "бульбашки" співгромадян, до яких Україна просто не дійшла. Зокрема молодих

Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Віктор Трегубов, повідомляє UAINFO.org.

Я подумав. І скандал довкола "Ґік Джорналу" мені допоміг. Ось мої думки.

Однією зі стратегичних помилок в українській інформаційній стратегії є те, що патріотичною пропагандою чомусь вважають створення продукту для патріотичного глядача.

Це нелогічно й абсурдно, бо пропонують агітувати тих, кого вже загітовано. Насправді патріотична пропаганда – продукт для байдужого (а інколи навіть ворожого) глядача, створений, аби змінити його погляди. Себто продукт, який зроблено для його потреб, продукт, який він сам захоче сприйняти – і який привчить ворожого толерувати українську культуру (перетворюючи його на байдужого), а байдужого – сприймати її за свою, до якої є безпосередня емоційна прив’язка.

Яскравий приклад такого підходу – інформаційна політика деяких телеканалів (зокрема, "1+1", ICTV, частково "Тонісу" та "СТБ") у період 1990-х та першої половини 2000-х. Щонайменше толерантність, а щонайбільше симпатію до української мови та культури створювали не через патріотично-історичні кінокартини, а через переклад українською якісних масових серіалів, зокрема анімаційних – "Друзі", "Альф", "Трансформери", тощо. Створювали українські ток-шоу та музичні проєкти – зокрема, "Територію А".

На жаль, це все зійшло нанівець у 2000-х роках – зокрема, через зміну власності згаданих телеканалів і їхній перехід до демонстрації російського “мила” або власних проєктів, орієнтованих на глядача низьких інтелектуальних та естетичних потреб.

Читайте також: "1+1" – не дно українського телебачення, не варто ліпити з нього цілковите зло – журналіст

Втім ані "Альф", ані "Друзі" теж не були елітарним продуктом для високочолих естетів – вони були масовим продуктом, однаково популярним у всіх аудиторіях. Відмова від них на користь, у найкращому разі, "Сватів", а в найгіршому – серіалів про російських силовиків, пояснюється радше особистими комплексами тих, хто приймав ці рішення.

Я переконаний: саме тому, що такі програми діяли в дев'яностих, ми завдячуємо тому, що в Україні підросло достатньо патріотично налаштованих людей для двох Майданів і масового добровольчого руху.

Я також переконаний: саме тому, що такі програми зішли нанівець, ми маємо нинішні політичні й ідеологічні проблеми.

Це можна, треба, необхідно виправити.

Одначе ми не можемо просто мавпувати дев'яності – тому що зараз не дев'яності, тому, що наше суспільство переходить із епохи телевізора в епоху соціальних мереж. Треба спроєктувати вдалий досвід на нові обставини, адаптувати його.

На мою скромну думку, програма-мінімум є така: потрібно налагодити в Україні вироблення українського контенту (або переклад іноземного, насамперед англомовного), який був би цікавий усім соціальним групам. Щоб ніхто не залишався в інформаційному полі держави-агресорки просто тому, що – крайній приклад – хоче слухати блатняк чи кальянний реп, а українського (хоча б виробленого в Україні, не кажучи вже про українськомовний) блатняка / кальянного репу не існує як явища.

Ми можемо лаяти, наприклад, українську дешеву попсу, але те, що вона існує – наше щастя. Якщо люди вже слухають попсу, то хай краще слухають наших, ніж Алегрову. А от те, що в нас нема чого запропонувати любителям багатьох інших жанрів – наша проблема.

Має бути український блатняк та українські любовні романи в дешевих обкладинках, українські примітивні детективи й українські бойовики. Має бути навіть частка російськомовної української продукції, але з українськими наративами (принагідно дякую авторам-ветеранам, які вже таке роблять).

Читайте також: Поле бою – людина: перемогти, свідомо зменшуючи власні сили, не вдасться

Має бути українське дублювання популярних серіалів, українські переклади на Netflix і Steam (дуже добрий приклад – польські відповідники).

Має бути український переклад аніме й українські канали, що аніме демонструють.

Має бути розвинутий український ютуб і тікток (є хороші тенденції).

Має бути аналог "Території А".

Має бути мінімізований податковий тиск на українське книговидання. І конче потрібні українські книжні переклади, особливо наукової та науково-популярної літератури, фантастики та фентезі.

Це потребує коштів, але не дуже великих. Ми знаємо, що кількох популярних телеканалів було достатньо. Так саме може бути достатньо плідної роботи декількох студій перекладу й озвучування. Це аж ніяк не мільярди.

Це мало би бути завданням Мінкульту, якщо його вже об’єднали з Мінінфо. Оптимально – фінансувати такі проєкти на грантовій основі. Головне – аби процес був прозорим, а розподіляли гранти незалежні комісії, відібрані на відкритих конкурсах.

Так, передбачаю спротив. І не стільки навіть із боку ватників, скільки з боку професійних патріотів, які волатимуть, що оцим дали гроші на переклад японського мультика, а його шедевр про війну трипільських характерників з аннунаками позбавили фінансування коштом платників податків.

Але мені здається, що саме це треба робити. І якнайшвидше.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Віктор ТРЕГУБОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини