У Європі ХVIII століття народжені поза шлюбом нащадки монархів грали дещо меншу роль, аніж у фентезійній сазі "Грі престолів". Найчастіше – менш зовнішньо ефектну та помітну. Більшість із них загубилися на сторінках історії. Мало хто зміг вийти на перший план. Попри те, що мали непогані стартові можливості й не були обділені милостями від своїх батьків

Про це у своєму блозі на site.ua пише Андрій Стародуб, повідомляє UAINFO.org.

Мабуть найунікальніший з них – граф Фрідріх Август Рутовський (1702–1764). Його батьком був курфюрст Саксонії та король Польщі Август Сильний (1670–1733). А матір'ю – туркеня Фатіма Каріман (у хрещені – Марія Аврора), яка ще дитиною потрапила до німецького полону.

Обставини цієї недобровільної міграції не до кінця зрозумілі. В одних джерелах ідеться про те, що Фатіма була серед захоплених під час вікопомної битви під Віднем 1683 року. Інші свідчать, що це сталося пізніше й було наслідком сутички періоду Великої турецької війни (так називають серію збройних конфліктів 1683–1699 років між Османською імперією та європейськими державами, об’єднаними у Священну лігу).

У кожному разі сама можливість такої комбінації генів у майбутнього графа й фельдмаршала виникла в результаті, сказати б – загострення у протистоянні цивілізацій. А сам він став такою собі дзеркальною проєкцією до турецьких султанів, яких народжували полонянки-християнки з гарему в Топкапи.

Зараз Рутовського наводять як чи не найранніший приклад особи турецького походження, яка зіграла роль у німецькій історії. Хоча зрозуміло, що він усвідомлював себе турком не більше, аніж брав до уваги материне походження син наложниці з України султан Мегмед IV (1642–1693) (підданою якого й була Фатіма Каріман до свого полону).

Саксонський курфюст мало чим поступався східним правителям у матримональному плані. Марія Аврора була лише однією з дуже багатьох його коханок. І до формального визнання її дітей дійшло аж ніяк не одразу. Лише 1724 року Август офіційно визнав сина й надав йому спеціально сконструйований графський титул (від Rauten (ромб) – фігура на саксонському гербі).

Читайте також: Королі та Фортуна: зазвичай вони мають усе, крім щастя й удачі

"Граф Ромбовський" зробив непогану військову (дослужився до фельдмаршала) й адміністративну (губернатор столичного Дрездена) кар'єру. Окрім кількох внутрішньоєвропєйських конфліктів йому довелося брати участь і в австро-турецькій війні 1737–1739 років, де він продемонстрував особливу особисту хоробрість.

Втім, попри високі відзнаки і звання, граф не став насправді видатним полководцем, а фінал його діяльності на цій ниві був радше провальним. Очолюваній ним під час Семилітньої війни 1756–1763 років армії Саксонії довелося капітулювати. Сам він склав всі військові й адміністративні повноваження, а решту життя провів як приватна особа.

Про згадані деталі біографії бастарда польського короля й саксонського герцога відомо лише тим, хто глибше цікавиться цим періодом. Один із дуже багатьох генералів епохи, не більше.

Читайте також: Реальні кордони уявного континенту: чому так важливо, де проляже східна межа Європи

Натомість є одна справа, до якої він був причетний, що опосередковано робить Фрідріха Августа Рутовського значущою для історії Європи фігурою.

Саме цей бастард заснував першу саксонську масонську ложу. Початково вона називалас ложею «Трьох білих орлів – і тут була прихована алюзія до польського ордена Білого орла, кавалером якого став Рутовський одразу після свого визнання нащадком династії Віттенів. Будинок для масонських зібрань був розташований поблизу резиденції правителів Саксонії.

Саме ця ложа замовила в 1785 році німецькому поетові й історику Фрідріхові Шиллеру написання знаної "Оди до свободи", яка оспівує ідеали рівності та братерства всіх людей, незалежно від походження.

Бозна, наскільки щиро в такі ідеали міг би вірити син турецької полонянки, граф, фельдмаршал і великий магістр Рутовський. Але він не дожив до того часу, коли це почали намагатися втілювати в життя. Зокрема – і руйнуючи станові перегорожі, урівнюючи людей "шляхетного" й "нешляхетного" походження.

1793 року Шиллер переробив текст, замінивши слово "свобода" на "радість":

Радість п'ють усі істоти
З груді матері-землі,
Ті солодкії щедроти
Мають всі – і добрі, й злі.
(переклад Миколи Лукаша)

Людвіг ван Бетховен написав до неї музику вже як для "Оди до радості".

Тепер ця мелодія (але не Шиллерові слова) є гімном Європейського Союзу. Як мовиться на офіційному сайті ЄС "поема "Ода до радості" висловлює ідеалістичне Шиллерова видіння того, що всі люди стали братами – ідеал, що його поділяв Бетховен".

"Ода до радості" у виконанні турецького оркестру. Туреччина має найтривалішу на континенті історію євроінгеграційних устремлінь, які тривають уже понад пів століття

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube