"Діти ГУЛАГу" добиваються від Кремля відшкодування за злочини Сталіна / echo.msk.ru

Аліса Мейсснер навіть сьогодні платить за рішення СРСР виселити всю її сім'ю з Москви. Причина - німецьке походження. Вона досі живе в містечку за 48 кілометрів від одного з таборів ГУЛАГу, куди її сім'ю відправили в 1940-х роках після початку Другої світової війни.

Як пише The Guardian, сім'ю Мейсснер реабілітували. Культ Йосипа Сталіна вже давно засудили, а СРСР розпався. Однак, вона так і не змогла повернутися із заслання, інформує UAINFO.org з посиланням на УНІАН.

"Це вирок на все життя. Моя мама померла тут. Її вислали і вона не мала можливості повернутися. І я старію. Але я хочу жити. І хочу жити в Москві", - сказала жінка, яка живе в невеличкому місті в Кіровській області за тисячу кілометрів на схід від столиці Росії.

В часи Сталіна мільйони громадян СРСР відправляли в табори величезної репресивної системи ГУЛАГ. Людей карали за реальні чи вигадані злочини, за незгоду з владою або навіть за приналежність до "ненадійної" етнічної групи, якою вважали в ті часи німців. Сім'я Мейсснер була покарана саме за своє походження. Тепер вона і 1500 "дітей ГУЛАГу" пильно стежать за законодавчою битвою, здатну вирішити, чи отримають вони невеличку компенсацію за свої життя, які в них відібрали.

Читайте також:  Женщины ГУЛАГа, история которую никто и никогда не рассказывал…

У випадку Мейсснер це буде означати повернення квартири в Москві, де до більшовицького перевороту її родичі володіли відомою аптекою. В тому ж приміщенні тепер розміщений магазин кришталю й французький ресторан. Це битва, яка триває вже 30 років, викриваючи бюрократичну неспроможність й політичну апатію. Тим часом, "діти ГУЛАГу", очікуючи на допомогу, постаріли. Їхній вік перевалив за 70 років.

"Вони всі думають, що ми старі, й чекають, коли ми зникнемо з лиця землі. Але ми хочемо жити. І ми будемо жити, не зважаючи ні на кого", - сказала Мейсснер.

У нащадків в'язнів ГУЛАГу не було надії, аж поки в 2019 році вони не здобули перемогу в конституційному суді. Несподіваний вирок потенційно міг пришвидшити розгляд заявок на житло. Але над цією перемогою тепер нависла нова законодавча ініціатива, яка відправить їх на десятиліття в чергу й зніме фінансовий тягар з федерального бюджету Росії.

Неурядова організація "Меморіал", яка досліджує злочини СРСР, разом з громадськими активістами запропонували альтернативний законопроект. І він пропонує рішення вже зараз. Держдума повинна розглянути цю ініціативу наступного місяця. Адвокат Григорій Вайпан, який представляв Мейсснер й інших нащадків репресованих в конституційному суді, каже, що політики не хочуть обговорювати проблеми жертв СРСР.

"Радянські репресії - незручне питання для нинішнього російського уряду. Люди, які зараз при владі в Росії, хочуть наголошувати на успіхах і здобутках радянського періоду. А не говорити про темні моменти російської історії 20-го століття", - пояснив він.

Директор московського Музею історії ГУЛАГ Роман Романов каже, що процес визнання репресій в часи Сталіна досяг певного прогресу. Але бюрократія лишається головною причиною затримок у наданні допомоги жертвам.

"Той факт, що все затягується, - це індикатор того, де ми зараз. Депутати кажуть, що це економічна проблема. Але насправді просто немає бажання вирішити цю проблему", - сказав Романов.

Читайте також: Чекисты заметают следы. ФСБ по засекреченному приказу уничтожает карточки о репрессированных в СССР

Після початку Другої світової війни сім'ю Мейсснер заслали в Казахстан. Це сталося в 1941 році. Там через рік помер її дідусь. Її матір відправили в Кіровську область в 1943 році працювати на заготівлі лісу. Потім у 1949 році сім'ю переселили в містечко Ожмегово в тому ж регіоні.

"Було відділення міліції, де постійно потрібно було реєструватися. Там було багато засланих. Їм не можна було жити ніде", - сказала Мейсснер, яка народилася у 1950 році.

У чотирирічному віці їй дозволили покинути Ожмегово. Через два роки її мати теж отримала такий дозвіл. Але вони так і не змогли цього зробити. Тому що батько був єдиним ковалем у місцевості. Тож влада СРСР не дозволяла йому поїхати. Батько Аліси помер в Ожмегово в 1977 році, а її мати - в 1988-му, коли містечко й місцевий колгосп перетворилися на руїни. Доїхати туди зараз майже неможливо.

"Єдині, хто тут лишився, це ті, хто не може поїхати", - каже Мейсснер.

Інші нащадки жертв ГУЛАГу теж застрягли в таких невеличких містечках і селах. Вони чекають на допомогу уряду. Активісти намагаються поширювати історії дітей ГУЛАГ. Зокрема, був започатковуй спеціальний проект під назвою "Назад додому", який фінансує "Меморіал". Водночас, за словами Романова, інтерес молоді до репресій в Росії падає. Опитування свідчать, що в країні відновилося сприйняття Сталіна як позитивного діяча.

Читайте також: Запрещённые в СССР фото лагерей ГУЛАГа

Мейсснер і її чоловік змогли поїхати з Ожмегово і переселитися в сусіднє містечко у 1980-х. Вона зрідка відвідувала Москву, щоб пройти повз квартиру, яка колись належала її сім'ї. Зайти всередину їй не дозволили. Також вона відвідувала німецьке кладовище, де похована її бабуся й родичі з відомої сім'ї Феррейн.

Документи підтверджують, що Мейсснер і її сім'я реабілітовані. Але, за словами жінки, це нічого не означає. Хіба що 50% знижки на комунальні послуги. Але навіть у свої 70 років вона готова переїхати в Москву, як тільки це буде можливо.

"Я чекаю, що ми переможемо. Я дуже хочу, щоб все, через що ми пройшли, було не марним", - каже вона.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube