Кілька нескладних кроків у рамках концепції «зіштовхування з книгою» і звичка проводити час з книгою з’явиться так само швидко, як звичка проводити час в кав’ярні

Гаразд. Кількість українців які регулярно читають книги критично мала, і святий обов’язок кожного з нас (батька, друга, родича, колеги, керівника, можновладця чи просто, відповідального громадянина) долучатися до справи популяризації читання, аби зламати цю неприємну ситуацію, пише у своєму блозі на НВ директор з розвитку мережі книгарень "Є" Андрій Домаранський, інформує UAINFO.org.

Так. Кожен здатен посилити ефект «зіштовхування з книгою» для того, хто з тих чи інших причин поки не читає: дописом чи фото в соцмережах, книгою в руках під час розмови в кав’ярні, полицею в робочому кабінеті чи квартирі, подарунком, відвідинами книгарні чи бібліотеки, розмовою про книгу, яка відволікла, надихнула, підказала, змінила, зупинила чи розрадила.

Так. Значно більше можна зробити, маючи владу і гроші. Навіть невеликі. Навіть щось одне. Тоді ефект «зіштовхування з книгою» можна реалізувати в масштабах вулиці, мікрорайону чи населеного пункту, створивши умови для появи чи збільшення кількості книгарень у них. Що вже казати про владу державну? Кілька нескладних кроків у рамках концепції «зіштовхування з книгою» і звичка проводити час з книгою з’явиться так само швидко, як звичка проводити час в кав’ярні чи проводити відпустку щоразу в іншій країні.

Читайте також: Известный астроном написал книгу, в которой доказывает, что астероид Оумуамуа создан инопланетянами

Однак не слід забувати про те, що вже зараз є чимало тих хто впроваджує таке стратегічне волонтерство, а відтак і чимало тих, хто розуміючи (чи принаймні відчуваючи) значимість книгочитання роззирається навкруги у пошуках книг з питаннями: «Що почитати?» та «Де шукати книги?». Ось тут питання, появу яких можна лише вітати, здатні спровокувати (і провокують) дуже небажані наслідки.

Мова. Не варто й гадати, куди заведуть такі благородні пориви людей, що почнуть свій шлях до книг з простої фрази в пошуковику: «что почитать?», «купить книгу онлайн», «лучшие книги о …». Добратися до сайтів, розміщених на доменах, що закінчуються не на .ru буде вкрай складно. Вирватися з терабайтів російського наративу та інтересів для людини без стійкого світоглядного імунітету — майже не реально. Найсумніше, що й зміна мови пошуку на українську не убезпечить мандрівника від пасток, що в один-два кліки звернуть його шлях на .ru. А є ще реклама, блогери, розсилки чи старі добрі маніпуляції в рамках інформаційної війни.

Книгарні. Ну раптом, комусь пощастило жити в населеному пункті, де вони є? Якщо це релікт доби смачного морозива комунальної форми власності, зустрічайте стоси зошитів, шкільних тестів, картонних таблиць, і дрібку книг, куплених на смак їх завідувачів, що вже кілька років як на пенсії. Мова книг? Країна походження? Рік видання? Яка різниця? Хто їх зараз купує? Ідіть не сваріться! Знаєте яка у нас тут зарплата? Та сваритися й не охота. Хіба здивуєшся силі цих ендеміків протистояти світу капіталу.

Може бути інакше: світле приміщення, скажімо в якомусь торгівельному центрі, привітні обличчя консультантів, знайомі обличчя на обкладинках, гучні заголовки-питання чи заголовки-рецепти. Домінують фрази зі словами «когда», «как», «ты», «зачем», «способов». Таких книг, відчутно понад 50%. Справжній мисливець тут вполює своє і не втрапить у пастки, наївний початківець може й заблукати, проте маяк з телефону за запитом «лучшие книги о …» виведуть його куди треба. Що тут поробиш: вільний ринок, толерантна державна політика, відсутність інформаційних загроз, свідоме населення.

Може бути і зовсім чудно: привітні консультанти, сучасні книги, понад 90% асортименту — українською мовою, але це практично для втаємничених. Треба знати місця, адреси, маршрути. Без прямого запиту-паролю, пошуковики сюди не завжди доведуть. Підкажуть знавці, та й то, часто з ремаркою «так, але …». Місць, де панує український за формою і змістом продукт не багато. Шлях, запропонований свого часу приватним капіталом для відтворення, урядовцями в масштабах цілої держави не був оцінений. Відтак те, що мало стати «стратегічним бізнесом», часто є «стратегічним волонтерством».

Читайте також: Новий роман Валентина Тарасова – вибір між неволею та коханням

Бібліотеки. Про них і згадувати не хочеться. Віднайти перлини (які трапляються, і часом цілими родовищами) в стосах законно недекомунізованої бібліотечної радянщини — завдання не для новачків. Не для початківців. Не для школяра, що повірив батькам, харизматичному вчителю чи просунутій подрузі. Не для студента, що увірував в формулу «читання — час — вміння робити різницю — успіх». Не для пенсіонера, що втомився від телевізора. Не для солдата з вимкненим телефоном, що вирішив відволіктися від окопного побуту книжкою з дивом збереженої прифронтової книгозбірні. Не для офіцера, що вирішив підтягнути теорію і розширити кругозір в полковому бібліотечному кабінеті.

То ж, погано не читати книг, але раптово зацікавитися ними може бути й небезпечно. Що робити? Та все те ж: працювати в режимі «стратегічного волонтерства», зіштовхувати з книгою. Українською книгою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube