Доповнена реальність, 5D-кінотеатри, вистави-променади - за допомогою новітніх технологій індустрія розваг намагається досягти ефекту присутності. Але передача запахів досі залишається за межами її можливостей. Чому?

Фредерік Дюрінк не ювелір, але його наступна розробка - намисто. Коштовного каміння в ньому, однак, немає, - лише коробочка 5 на 5 см. Згодом її розмір зменшиться до кубика для настільних ігор, пише ВВС, інформує UAINFO.org. 

Всередині цього кубика, який Дюрінк називає "бульбашкою ароматів", - акумулятор і система генерування запахів.

Нідерландський підприємець є співзасновником стартапу Scentronix, який розробив принтер для "друку" парфумів. Пристрій використовує алгоритм для створення аромату на основі відповідей клієнта в анкеті.Але тепер підприємець працює над пристроєм, який дозволив би генерувати запахи у будь-якому місці.

Одягніть його, наприклад, у кінотеатрі, й через додаток у телефоні він зможе відтворити аромати у ключових моментах стрічки.

І хоча до повної готовності пристрою ще досить далеко, Дюрінк переконує, "нічого схожого світ ще не бачив, а тому ми подаємо заявку на патент".

Звичайно, Дюрінк не перший намагається передати запахи на відстані.

Колись це пробували зробити навіть стародавні греки. В одній давньогрецькій поемі йдеться про те, що крила голубів обливали ароматичними оліями, щоби так поширювати запахи серед гостей бенкету.

До того ж парфуми та пахощі завжди відігравали важливу роль у релігійних обрядах.

З появою кіноіндустрії з'явилися спроби додати запахи у сенсорний досвід кіноглядачів. 1916 року власник одного кінотеатру наповнив залу ароматом троянд під час показу матчу кубка американського футболу Rose Bowl.

Читайте також: Исследование: От телевизора глупеют

Потім з'явився Smellovision (або, як його спочатку називали, Scentovision). Апарат представили на Всесвітній виставці у Нью-Йорку в 1939 році. Це була колекція труб, яку прикріпляли до стільців глядачів, за допомогою яких оператор видавав запахи синхронно із зображенням на екрані.

У кінотеатрах технологія з'явилась лише у 1960-тих. Під час показу трилера за участю Елізабет Тейлор апарат вмикали у ключових моментах, наприклад, коли вбивця запалив люльку.

Як фільм, так і система Smellovision провалилися. Технологія працювала з затримкою, а запахи були надто розсіяними, щоби передати реалістичний досвід. Швидко провітрити залу перед наступним сеансом також було клопітно.

Такі самі недоліки мала й система конкурентів - Aromarama.

На початку 1980-х режисер Джон Вотерс під час перегляду фільму "Поліестер" пропонував глядачам картки, які треба було потерти, щоб з'явився запах. Але жоден інший режисер цим трюком не скористався.

У 1990-х роках американська компанія DigiScents створила пристрої для домашніх кінотеатрів iSmell, які мали працювати через USB-порт. Запахи генерував змінний картридж усередині пристрою. Він мав 128 основних ароматів, на основі яких можна було згенерувати інші запахи.

Але проблема, як і зі Smellovision, полягала в тому, що запахи змішувалися всередині.

Сучасна індустрія розваг досягла неймовірних висот із віртуальною реальністю та виставами-променадами, однак запахи й досі залишаються невловним і невідтворюваним елементом.

Щоби здійснити свій сміливий задум, Дюрінку доведеться здолати принаймні чотири перешкоди.

Ті, що й досі заважають нам відчути їдкий запах пороху під час перестрілки на екрані, сексапільні парфуми фатальної жінки або піт злодія, який утікає від поліції.

Ми не знаємо, як виникає запах

Основна проблема полягає у тому, що ми й досі не до кінця розуміємо, як працює наш нюх.

Лише у 1991 році двоє вчених із Колумбійського університету в Нью-Йорку з'ясували, що нашу здатність відчувати запахи забезпечує приблизно тисяча різних генів - близько 3% нашого загального геному.

Вони кодують рецептори, що вистилають невелику ділянку тканини у верхній частині носових порожнин. Кожна клітина цієї нюхової тканини відповідає лише за один тип рецепторів.

Але разом вони дозволяють виявити близько 10 тисяч запахів, коли молекули запаху потрапляють на ці рецептори, відправляючи нервові імпульси до нашого мозку.

За це відкриття дослідники Лінда Бак і Річард Аксель 2004 року здобули Нобелівську премію з фізіології та медицини. Але як саме запах активує наші нюхові рецептори для передачі сигналів, науковці й досі обговорюють.

Більшість запахів виникає через вплив на наші рецептори багатьох молекул пахучої речовини, кожна з цих молекул впливає водночас на різні рецептори. А тому передбачити, який запах виділятиме молекула лише через саму її хімічну формулу, досить складно.

Хороший приклад - три хімічно схожі молекули, відомі як лактони. Хоча їхні хімічні структури майже ідентичні, вони спричинюють такі різні запахи, як м'ятний, здобний і камфорний.

Це все робить прогнозування та відтворення штучних запахів надзвичайно складним, насамперед і тому, що створення штучних запахів пильно охороняють таємні транснаціональні корпорації.

"У нас немає баз даних, на які ми могли б спиратися", - каже Олівія Джезлер, засновниця компанії Future of Smell, яка розробляє аромати для брендів, як-от Світовий економічний форум, Victoria's Secret і Dior.

"Усі дійсно якісні дослідження ароматів розміщені у лабораторіях п'яти компаній світу".

Запахи не такі важливі

"Нюх вважають одним з найменш вивчених відчуттів", - зазначає Джезлер.

"Це єдиний орган чуття, в якому подразники прямо пов'язані з мозком - молекули пахучої речовини рухаються носовими пазухами і, зв'язуючись з рецепторами, передаються в мигдалину", - пояснює дослідниця.

Вона також додає, що пандемія, під час якої багато людей втратили нюх, відкрила нам важливість запаху.

Ми сприймаємо їх дуже індивідуально

Ми також, зазвичай більш чутливі до запахів, які нам здаються огидними. Але які саме запахи здаються нам відразливими, дуже індивідуально і залежить від незначних відмінностей у наших генах.

Режисерка Грейс Бойл багато працює зі штучними запахами, зокрема, під час зйомок фільму "Мундукуру" про індіанське плем'я Бразилії. Вона підтверджує, що запахи часто вважають менш важливими у творчому процесі.

Щоби аромат став компонентом розважального продукту, його треба враховувати від самого початку, включивши в сценарій.

Читайте також: Дьявол не носит Prada: дерзкая "Круэлла" врывается на экраны

"Ви ж не граєте п'єсу, написану для кларнета, на фортепіано - й не очікуєте, що це спрацює", - каже Бойл.

"Усі три етапи - сценарій, зйомка та показ - повинні бути дійсно мультисенсорними".

Утім, Бойл пропонує інтегрувати запахи у кіномистецтво більш витонченим способом. Не обов'язково відтворювати запах свіже спеченого хліба, якщо сцена відбувається у пекарні.

Але аромат одеколону вбивці міг би чудово сигналізувати про те, що він проник у кімнату, поки головний герой ще не помітив цього.

Коштує надто дорого

Ще одна проблема використання ароматів в індустрії розваг - це гроші. Значні витрати, безумовно, гальмували успіх системи Aromarama та інших.

Встановлення ароматичних систем поряд з проєктором для однієї зали коштувало близько 30 тисяч доларів, сьогодні з урахуванням інфляції це - понад 250 000 доларів.

Експертка з віртуальної реальності Джекі Морі, яка кілька десятиліть працювала в Інституті креативних технологій в Університеті Південної Каліфорнії, а потім заснувала власну компанію, працює у галузі штучної ароматизації з 1980-х років.

Вона випробувала десятки різних пристроїв. Останній - це комір, на якому аромат подається з фільтрувального паперу, а не за допомогою спрею.

Це полегшує швидке обертання запахів, тому що молекул виділяється небагато, пояснює фахівчиня.

"Проблема в тому, що люди не хочуть інвестувати, - каже вона. - Наразі для цієї продукції просто немає ринку".

Те саме відбувається й з гарнітурами віртуальної реальності, які не продаються очікуваними темпами. Але, можливо, причина - простіша, людям просто не цікава цифрова ароматизація.

У 2016 році біоінженер із Гарвардського університету Девід Едвардс створив "ароматичний динамік" Cyrano.

Він працював за допомогою картриджів, які генерували близько 10 різних запахів. Кожен картридж коштував 49 доларів.

"Пристрій не зацікавив споживачів", - каже його дизайнер, і виробництво Cyrano припинили.

Така сама доля чекала і на гаджет Scentee, який також працював на картриджах. Кишенькова іграшка надійшла у продаж у 2013 році і коштувала 30 доларів.

Більшість пристроїв, за словами їхнього розробника Едріана Чеока, розкупили молоді пари, які пересилали одне одному запахи шоколаду або троянд.

Читайте також: Аня Тейлор-Джой зіграла головну роль у шокуючому трилері "Минулої ночі у Сохо". Дивіться трейлер 

"Спочатку це було весело, але скільки разів ви будете це робити?" - каже він.

Ключовим недоліком виявився й вузький асортимент запахів і незручність у використанні, приміром, картридж міг несподівано закінчитися у вирішальний момент.

Утім, невдача не зупинила Чеока, наразі він працює над новим пристроєм, який працює за геть іншим принципом.

Апарат стимулює нюхові рецептори в носі за допомогою електродів, які вводяться через ніздрю. Це вирішує проблему заміни дорогих картриджів, але породжує інші незручності.

"Чи захочуть люди встромляти електроди собі в ніс? - каже дослідник. - Навіть у звичайні часи, мабуть, ні, але у добу коронавірусу - це найгірше дослідження, яке тільки можна вигадати. Цього року я над цим не працював".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube