Дев’яностіроки минулого століття відзначилисянестабільністю і перманентнимипертурбаціями. Йшло первинне накопиченнякапіталу, перерозподіл власності і сфервпливу. Ці роки позначилися численнимивбивствами «авторитетів», фактичнимузаконенням рекету і кримінальногокришування бізнесу.

У цій ситуаціїсамозбереження і забезпечення стабільностівимагало від еліти розробки і запровадженняпевних усталених правил гри, які б ніхтоне порушував, забезпечуючи умовнийстатус-кво. Ці правила мали б гарантуватиеліті безпеку особистості і збереженнякапіталів, аби вийти на певну територію,якщо не перспективного розвитку, то,принаймні, стабільного існування абоспівіснування на вершині українськогополітичного і бізнесового Олімпу.

Так, за часівпізнього Кучми, народився той набірправил поведінки, співіснування івзаємовідносин у середовищі українськоїеліти, який ми тут умовно назвемо елітнимпактом. Можна виокремити три ключовихположення цього пакту. По-перше, не можнаусувати фізично конкурентів. Звісно,маються на увазі замовні вбивства. Цеправило можна назвати ключовим, аджевоно захищає безпеку особи. По-друге,не можна саджати до в’язниці попередниківпри владі, а також політичних і бізнесовихконкурентів. По-третє, не можнавикористовувати силові органи длявідбору бізнесу. І взагалі не можнавідбирати вже привласнене. Дерибанитиможна лише те, що поки що залишаєтьсядержавним, тобто у психології псевдоеліти– безхозним.

І всім цимправилам протягом останніх десяти-п’ятнадцятироків еліта неухильно слідувала. Звісно,говорячи про пакт, ми не маємо на увазіякихось письмово оформлених або хочаб усно вербалізованих домовленостей.Просто абсолютна більшість політичноїі економічної еліти з метою власногосамозбереження протягом років випрацювалаці правила і діяла, виходячи з усвідомленняїх правильності. У всіх було розуміння,що ці правила забезпечують стабільність,гарантують безпеку і, по суті, захищаютьвсіх. На цих умовних і негласних позиціяхбудувалася політика і працювала економікапротягом останніх років.

І от заостанні два роки, за президентства Віктора Януковича, цей елітний пактбуло порушено. Причому сам Янукович багато в чому сам доклав руки до йогопорушення і руйнування. По-перше, протягомостанніх років збільшилося числозамовних вбивств бізнесменів. Не вірите– дивіться новини і офіційну статистику.

По-друге, Янукович почав саджати в тюрму політичнихопонентів: від Тимошенко до, наприклад,Іваненка. Мені можуть відповісти, що Тимошенко сиділа за гратами і за часів Кучми, а за Ющенка сидів, приміром, Колесніков. Але це зовсім інше. На нихтоді тиснули, лякали. Але тоді не буложодного(!) остаточного судового вирокупроти політичних опонентів. До цьогоне доходило. Політики в тюрмах – ноу-хаурежиму Януковича в Україні.

По-третє,відбирання бізнесу силовими методами.Тепер це стало нормою життя. Хоча зарадисправедливості зазначимо, що відбиративласність почав не Янукович, а саме Тимошенко, коли конфіскувала газRosUkrEnergo і наступила на інтереси Vanco учорноморському шельфі. Проте до нинішньоїситуації все одно не доходило. Адже тодівигодоотримувачем від дій Тимошенковсе ж була держава. Зараз це приватніособи.

Правильністьі справедливість останньої тези достатньопроілюструвати на прикладі Сім’ї. Яніколи не повірю у здатність людинизаробити сотню мільйонів доларів задва роки, враховуючи, що ця людина небула топ-бізнесменом до цього і незробила жодних винаходів, які б змінилисвіт. А Олександр Янукович зміг. Нічогоне можу стверджувати, але я не бачу іншоїмоделі досягнення успіху, як відбираннячужого бізнесу.

Яне буду робити з цих міркувань жоднихвисновків. Просто хочу, аби читач самсобі відповів на питання: чим можезакінчити такий режим? Режим, який єповністю делегітимованим в очах громадяні міжнародних партнерів. Режим, якийтримається лише на тому, що еліта визнаєнинішню ситуацію нормальною, правомірноюі прийнятною. Який тримається лише намовчазній згоді еліти визнавати ісприймати нинішню ситуацію, підтримуючиіснуючий статус-кво. Скидається, щорежим, який за таких умов порушуєелітарний пакт, приречений на провал.