Страх. Він з являється нізвідки. З далеків обріів твого "я". Здається давно витіснений позитивними сценаріями, якими ти заспокоюєшь себе. Але ні. Страх сильніший. Він проривається так само, як пустельний вітер розриває іллюзію. І ти розумієшь, що то були лише міражі. І він охоплює тебе. І ти боїшся. А потім лунають вибухи. І ти розумієшь. Це воно. Жахливий кінець замість жаху без кінця.

Про це на власній сторінці у Facebook пише Сергій Фурса, інформує UAINFO.org.

Ти відчуваєшь себе героєм Ремарка. І намагаєшься заглушити той страх. Так романтично. Як колись, в класичні часи. Хоч і не хочешь стати вираченим поколінням, бо звик боротися і звик, що твоє покоління проходить випробування. Одне за одним. Ніби доля випробовує тебе. І от прийшло нове випробування. Розбудивши тебе вибухами о 5 ранку.

Але дорогі алкогольні напої лишень не надовго дають тобі полегшення. Так само як і героям Ремарка. І ти боїшься. І страх знову повертає тебе до реальності. Ти боїшься, що твій світ буде зруйновано. Що ракети, ворожі війська, зруйнують усе те, що ти плекав роками. Що божевільна сила зруйнує усе навколо. Тебе, твоїх друзів, твоїх рідних. І ти розумієшь, що не в силах її зупинити. І можешь лише стримувати. Поки є сили…

Читайте також: Україна атакована агресором: Кличко дав поради киянам 

І ти розумієшь, що твій страх природній. Боятися то нормально. Боятися то нормально, коли поряд з тобою божевільний із ядерною бомбою. Коли поряд із тобою величезна країна, якою керує схиблений диктатор. Коли він об‘явив тобі війну. Коли він таки збожеволів і обрав війну.

Але ти боїшься і тобі соромно за свій страх. Це так природьо, боятися. Але так само природньо боятися свого страху. І соромитись його. Намагаючись приховати той страх, як Адам і Єва приховували свою наготу. Цей сором супроводжував тебе усе життя. Вилізаючи у дрібницях. Змушуючи тремтіти від сорому і заливатися фарбою. Ніяковити перед дівчиною, що тобі подобається. Та ще у безлічи випадків. Заливаючись тією червоною фарбою твоє обличчя, коли, здається, твій страх побачили інші.

І от зараз ти боїшься. І не маєшь показувати страх. Тому хто стоїть із тобою пліч о пліч. І твоєму ворогу. Спільному ворогу. Який чекає твого страху. Як й робить усе, щоб ти боявся.

Але може то все не правильно. Може треба вийти перед усіма і чесно сказати. «Мені страшно». Мені страшно і соромно від того, що мені страшно. Але це нормально. І я приймаю свій страх. І я не даю йому керувати собою. Я знаю, що лишень божевільний не буде боятися божевільного із ядерною зброєю і могутнєю армією. Лишень божевільний не буде боятися, коли чує поряд вибухи.

Читайте також: Байден: Путін обрав війну 

Я боюсь. І я готовий показати усім свій страх. Це ж майже як вийти голим на Майдан. Але я роблю це. Бо ми всі боємося. І ми усі маємо зізнатися у своїх страхах. Заявити про них. І відпустити. Щоб стати сильнішими. У момент найбільших випробувань. Розуміючи, що наш страх ніщо поряд із відчуттями хлопців, над якими розриваються снаряди. Поряд із тими, хто вже втратив рідних. Хто вже втратив свій дім. Поряд з тими, хто перший прийняв удар.

Я боюся. І я кажу про це в голос. Я кричу про це. Бо мені страшно. І це нормально.

Я боюся. Але я лишаюсь в Україні. Мені страшно. Але я не здався. І може колись я розповім про ці хвилини своїм онукам. Із гордістю про свій страх. А вони не повірять. А вони не будуть слухать. Бо для них це буде як фантастика. Бо в їх світі не буде божевільних диктаторів. Із ядерною бомбою. Колись. Не буде.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube